Історія мешканки Кириківки розпочалася 2 лютого, коли вона звернулася за допомогою до лікарки Катерини Лихман. Стан пацієнтки був тривожним, тож медикиня негайно викликала «швидку». Після курсу лікування в хірургічному відділенні Охтирської лікарні жінку готували до виписки. Проте тут постала інша проблема: самотність. У пацієнтки не було рідних, які могли б забрати її та довезти додому.
Розуміючи це, завідувач відділення лікарні особисто звернувся до директорки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кириківської селищної ради Катерини Лихман із проханням виділити службовий автомобіль. Це був перший крок людяності в цьому ланцюжку порятунку.
— Минулої п’ятниці ми привезли її додому, переконалися, що вона зайшла у помешкання, — згадує Катерина Лихман.
Здавалося б, медичний обов’язок виконано. Але справжня турбота не обмежується стінами лікарні.
ТРИВОЖНЕ МОВЧАННЯ
Зв’язок із пацієнткою підтримували й надалі. 17 лютого сімейна лікарка зателефонувала своїй пацієнтці, аби дізнатися про її самопочуття. Та скаржилася на слабкість. Проте вже наступного дня, 18 лютого, слухавку ніхто не підняв. Тиша в телефоні стала першим сигналом біди.
Катерина Лихман не залишила ситуацію напризволяще — вона звернулася в селищну раду з проханням забезпечити пенсіонерці догляд соціального працівника. Коли ж з’ясувалося, що в будинку жінки горить світло і чути звук мобільного, який ніхто не бере, серце лікарки підказало: сталася біда.
БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ КРІЗЬ ЗАЧИНЕНІ ДВЕРІ
— Я відчула, що з жінкою щось недобре, — розповідає пані Катерина. Далі події розгорталися стрімко: дзвінок на «102», потім — на «101». Поліція та рятувальники ДСНС прибули до замкненого будинку.
Коли двері нарешті деблокували, у кімнаті панувала тиша. Спершу здалося, що всередині нікого немає, але за мить жінку знайшли на підлозі. Вона була безпорадною, проте живою. Кожна хвилина була на вагу золота. Пацієнтку обережно перенесли на ліжко, викликали «103» і госпіталізували до інфекційного відділення під пильний нагляд лікарів.
ВАЖЛИВІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ УВАГИ
Цей випадок — не просто про злагоджену роботу служб, а про те, що для порятунку людини іноді потрібно лише одне: не пройти повз. Цього разу зачинені двері не стали перепоною для небайдужості, але, на жаль, час був утрачений. Лікарі боролися за неї до останнього. На жаль, попри всі зусилля, організм жінки не витримав, і вона померла в лікарні.
Нехай ця історія стане нагадуванням для кожного з нас: часом один дзвінок або коротке «Ви як?» може стати рятівним колом для того, хто опинився в біді.
Будьте уважними до тих, хто живе поруч. Якщо у вашому під’їзді чи на вашій вулиці мешкає одинока людина або старенька б
абуся, не вважайте за надмірність постукати у двері чи запитати: «Як Ви почуваєтесь?».
Звертайте увагу на дрібниці: чи горить світло в незвичний час? Чи не забагато газет накопичилося в поштовій скриньці? Чи не занадто довго не чути звуків за стіною?
Ваша пильність — це не втручання в особисте життя, це шанс на порятунок. Не залишайте людей наодинці з їхньою бідою.
Олена ТЯГЛЕНКО
