Історія про програму ВАРТО, реальні суми та досвід ветерана, який відкрив заклад із полтавськими галушками
Під час війни багато ветеранів та їхніх родин шукають опору в мирному житті — роботу, нову справу, стабільний дохід. Держава й партнери пропонують різні програми підтримки, зокрема гранти на відкриття або розвиток бізнесу. Як це працює на практиці? Проєкт Dovidka.info поговорив із Ніною Роговець, першою заступницею виконавчого директора Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів, та Артемом Ліфрідовим із Полтави, який скористався грантом і запустив власну справу.
«ВАРТО подаватися»: і хто може взяти участь у грантовій програмі
— Пані Ніно, розкажіть простими словами, що це за грант і для кого він?
— Програма, відповідно до якої ми надаємо бюджетні гранти, називається ВАРТО, — каже Ніна Роговець. — Ця програма унікальна тим, що вона створена саме для ветеранів. І виключно ветерани та їхні родини можуть отримати грант від держави на створення або масштабування власної справи.
За словами представниці фонду, обов’язковий документ для ветерана — посвідчення УБД або особи з інвалідністю внаслідок війни. Далі є перелік документів — чималий, але більшість із них, як запевняє пані Ніна, можна зробити швидко, буквально за 30 хвилин, бо фонд дає зразки та підказки.
— Є три документи, що потребують найбільшої уваги, — пояснює Ніна Роговець. — Перший — це сама проєктна заявка. Фактично це бізнес-ідея або бізнес-план, у якому ветеран детально описує свою ініціативу: як саме планує реалізувати бізнес, які можливі ризики бачить і як збирається їх врахувати. Другий документ — кошторис. Його ветеран складає самостійно: визначає, що саме потрібно закупити, скільки коштує необхідне обладнання, інструменти, витратні матеріали та інші витрати, пов’язані з запуском справи. Третій документ — довідка про відсутність заборгованості. Податкова служба має видати її в електронному вигляді протягом п’яти днів.
— А що робити тим, хто взагалі не розуміється на паперах?
— Фонд проводить воркшопи онлайн, — каже Ніна Роговець. — Це навчальні зустрічі на 3 – 4 години, де пояснюють, як заповнювати заявку, які витрати дозволені, а які — ні, хто може брати участь. І головне, учасники ставлять запитання, а фахівці відповідають.
Скільки грошей дають і на що їх можна витратити
— Пані Ніно, про які суми йдеться?
— Мінімальна була сума 500 тисяч гривень, максимальна — півтора мільйона гривень, — каже Ніна Роговець. — Якщо фонд працює в партнерстві з бізнесом або організаціями, сума може бути більшою. Наприклад, співпраця з фірмою Kernel: в одному з конкурсів максимальна сума була 1,6 млн грн, а Kernel додатково підтримував деякі заявки, даючи 100 тис. грн.
— Хто з родини ветерана може податися?
— За чинним законодавством можуть подаватися сім’ї загиблих ветеранів і ветеранок, а також дружина ветерана або чоловік ветеранки, якщо проєкт спрямований на реінтеграцію та повернення до цивільного життя. Але основна маса — це все ж таки ветерани, — додає Ніна Роговець.
— На що дозволено витрачати кошти?
— Є правила й обмеження, — каже представниця фонду. — Можна витрачати на оренду приміщення, обладнання, техніку, ремонт, інструменти, витратні матеріали. Але є заборонені статті. Наші ветерани не можуть використовувати кошти на заробітну плату, наприклад.
«Якщо знаєш, що хочеш робити, проблем не бачу»: досвід Артема Ліфрідова
Артем Ліфрідов родом із Полтави. Він ветеран, і 2025-го року створив ятку з вуличною їжею, де продаються галушки. У цьому його допоміг грант від держави.
— Пане Артеме, пані Ніна сказала, що більшість документів можна швидко зробити. Для вас це було складно?
Артем відповідає спокійно:
— Якщо маєш розуміння, що ти хочеш робити, то проблем не бачу. Найбільша затримка — довідка з податкової: іноді її доводиться чекати довше, ніж хочеться. Та загалом проблем у поданні документів не бачу.
— Чому ви вирішили подаватися саме на цей грант?
Артем розповідає, що бачив різні історії участі в програмі. Дехто подавався, уже маючи бізнес, і його потрібно було розширити й підсилити в ці непрості часи. Інші ж приходили з ідеєю з нуля — і вже в межах програми втілювали її в реальний бізнес.
Сам Артем мав досвід роботи з кухнею ще до повномасштабного вторгнення. Однак із напрямком стрітфуду визначився вже тут, під час запуску власної справи.
Він говорить про грант як про «невелику подяку держави», і водночас гроші стають реальним інструментом для повернення до цивільного життя.
— Це велика сума, і для бізнесу, що тільки починається, це справді суттєва підтримка, — каже він.
— А чому саме галушки?
— Ідея з’явилася на фронті, — каже Артем. — Служив у 63-й бригаді, де більшість була закарпатцями. І перші місяці на фронті вони були досить голодні, коли ще не налагодили логістики, тож ми дуже багато розмовляли про їжу. Саме тоді дізнався, що багато побратимів не куштували галушок і навіть не чули про них. Пообіцяв: закінчиться війна, будемо в Полтаві — пригощу.
Після поранення й реабілітації Артем повернувся до цивільного життя й згадав про обіцянку. Він вирішив, що це може стати бізнесом — форматом вуличної їжі та водночас способом підтримувати українську гастрокультуру.
— Як проходили «дозволи» й папери?
— Запуск бізнесу після отримання гранту — це водночас і захопливий, і дуже відповідальний процес. З одного боку, є ідея, підтримка держави, бажання працювати. З іншого — дозволи, приміщення, документація та багато організаційних питань, що потребують часу й зусиль.
Артем каже, що багато зрозумів після поїздки до Польщі, де він спілкувався з українськими підприємцями. Хтось виїхав туди ще до повномасштабного вторгнення, хтось уже під час війни.
— Я зрозумів одне: якщо український підприємець виживає в ковідні часи, у кризові періоди та під час війни, то дозволи або бюрократичні перепони вже не сприймаються як катастрофа, — говорить він.
За його словами, це радше виклик, і його просто потрібно долати. Тому ні подання документів, ні звітування не здаються чимось надзвичайно складним, якщо перед людиною стоїть чітка мета.
Артем переконаний: ветеран добре розуміє відповідальність, яку взяв на себе, коли пішов захищати країну. Але після повернення з війни з’являється й інша відповідальність — перед родиною, близькими, перед власним майбутнім.
— Соціалізувати себе, забезпечити родину — це важливо. А коли ти створюєш бізнес, то фактично ще й допомагаєш піднімати економіку свого регіону та країни, — каже він.
Чому не варто брати кредити «під грант»
Обоє співрозмовників підкреслюють: грант — це конкурс. Він дає можливість, але не гарантує перемоги.
Наприклад, ветеран з Івано-Франківська хотів відкрити дитячий простір на базі спортивного клубу, але гранту не отримав. Причина — обмеження стосовно кількості юридичних осіб, де людина є засновником. На момент подання той мав шість громадських організацій, а дозволено не більше чотирьох. Частину довелося «закрити» юридично, але під час перевірок це не допомогло — і в гранті йому відмовили.
Ніна Роговець пояснює: Під час перевірки можуть використовувати різні сервіси і реєстри. Тому заявникам треба перевіряти себе наперед, чи немає юридичних перешкод.
І навіть якщо заявка здається «ідеальною», не можна ставитися до гранту як до грошей, що вже в кишені. І точно не варто брати кредити або позичати, розраховуючи, що грант точно дадуть.
Пані Ніна наголошує:
— Заявка — це не формальність. Людина має розуміти, що саме вона робитиме та який результат хоче мати. Вона пояснює, що бізнес-план — це про шлях «до першого прибутку» з урахуванням усіх етапів і ризиків.
Вона розповідає історію ветерана, який пробув у російському полоні п’ять років і весь цей час продумував майбутній сімейний ресторан. Після повернення він зміг відкрити заклад із назвою «Душевно, і треба поїсти» — і той успішно працює.
Ніна Роговець також підкреслює:
— Не всі стають переможцями з першої спроби. Але ті, хто пройшов шлях один раз, повертаються знову — й іноді виграють із другого або третього разу. Навіть десять разів маючи відмову, один раз ти можеш виграти.
Артем додає практичне:
— Заповнення заявки — це не лише про папери, а й про користь для самого заявника. Коли описуєш ідею, ринок, цільову аудиторію, ризики, шляхи виходу з проблем, це тобі допомагає в голові по поличках розкласти, що ти робитимеш.
Що буде, якщо бізнес «не пішов»
— Запитання, що хвилює багатьох: а що буде, якщо грант отримали, але бізнес не склався?
— Ми бюджетна організація, тому всі процеси чітко регламентовані договором між нами і переможцями програми. Усі умови там прописані, — пояснює пані Ніна..
Водночас програма передбачає значну конкуренцію. За словами Ніни Роговець, під час одного з конкурсних відборів фонд отримав понад тисячу заявок, із яких переможцями стали 320 учасників.
Під час останнього відбору надійшло 398 заявок, і 100 ветеранів уже отримали перші кошти на реалізацію своїх бізнес-ідей.
— Конкуренція дуже потужна. Тому, як правило, до фіналу доходять ті проєкти, що справді добре підготовлені. Старі або слабко пропрацьовані ідеї просто не витримують конкуренції, — каже заступниця виконавчого директора.
За її словами, переможцями стають ті учасники, які пропонують реалістичні та продумані бізнес-проєкти й готові довести їх до результату.
Пять порад для тих, хто хоче отримати ветеранський грант на власну справу
Не бійтеся подаватися. Головне завдання — наважитися. Грантова програма створена саме для того, щоб допомогти ветеранам та їхнім родинам розпочати або розвинути власну справу.
Добре підготуйтеся. Перед поданням заявки варто детально зібрати інформацію, перевірити всі умови програми й ретельно підготувати документи.
Продумайте бізнес-ідею до дрібниць. Важливо чітко описати свою ідею, продумати її реалізацію, витрати та можливі ризики. Саме добре пропрацьовані проєкти мають найбільші шанси на перемогу.
Користуйтеся навчальними можливостями. Український ветеранський фонд не надає індивідуальних консультацій, але регулярно проводить вебінари та воркшопи. Там можна поставити запитання й зрозуміти, наскільки ваша ідея готова до реалізації.
Пам’ятайте про відповідальність. Грант — це не лише можливість, а й відповідальність. Це фінансова дисципліна та звітність за використання коштів — робота, яку потрібно сумлінно виконувати.
Та, як каже Артем Ліфрідов, якщо мета перед очима, то перепони — це просто ті виклики, які треба долати.
