Жителям Великописарівщини було набагато б важче виживати під час війни, якби не волонтер Сергій Кулинченко та його команда. Газета «Ворскла» поспілкувалася з Сергієм Миколайовичем та розпитала про діяльність благодійного фонду, який він очолює.
Після вторгнення російських військ на територію України налагоджений бізнес героя статті рухнув: магазин разом зі складом, в якому зберігався весь товар, розбили ворожі снаряди. Розгрібали завали всією родиною: вона хоч і велика, але роботи вистачало всім. І ось ця небайдужість стала своєрідним поштовхом для героя статті. Він зрозумів, що вижити в ці нелегкі часи можливо лише завдяки взаємодопомозі.
Через постійні обстріли та евакуацію споживчий попит різко впав. Аби хоч якось триматися «на плаву», підприємець все ж таки на свій страх і ризик їздив за товаром. А заодно почав брати попутний гуманітарний вантаж і привозити його до Великої Писарівки. В умовах тотального дефіциту, коли на початку війни полиці магазинів були порожніми і за гроші нічого було купити, Сергій суттєво полегшував участь місцевих мешканців.
Зовсім скоро зрозумів, що займатися благочинністю – не лише корисно, а і приємно, тому офіційно зареєстрував заснований благодійний фонд під назвою «Добрі справи». І почалася робота… «Уже декілька місяців наша команда допомагає людям, – каже С. Кулинченко. – За цей час було все – сміх, плач, сльози радості, не було бензину та можливості розвозити гуманітарку, хотіли все кинути. Але ми находили сили і все витримали. Допомогли понад 200 дітлахам, нужденним громадянам, лікарні – привозили продути та предмети першої необхідності, медикаменти. А на потреби військових відвезли бронєжилети, рації та тепловізори. Допомагаємо усім людям чим можемо. Ми за це зарплатні не отримуємо, займаємось волонтерством на добровольчих засадах».
Сергій зізнається, що іноді буває дуже соромно за деяких громадян, які, не розуміючись на принципі роботи Благодійного фонду, замість слів подяки ще й ображаються, що їм дали не те, дали мало або не дали зовсім.
— Ми нікому нічого не винні, це благочинність, — коментує співрозмовник. – Даємо те, що вдалося роздобути з різних фондів, волонтерів, зібрати самостійно. Не завжди люди розуміють, що волонтерств — справа неприбуткова. І ми дуже цінимо усіх, хто приходить а допомогу фонду. Так дуже зворушив вичнок одного земляка, який незважаючі на власні потреби і невеликі статки підійшов і запропонував нам нам два літри бензину. Те, чим міг допомогти. Хотілося плакати. Дуже нас зворушив цей вчинок і розумяння, що ми заправляємося власним коштом, коли їдемо за товаром до Сум, Полтави чи Харкова. Витрачаємо кошти й на інші розходи. Дуже раді, що в нас є земляки, які готові прийти на допомогу. Дякуємо.
Слава Україні!
Оксана КОВАЛЬОВА
