Героїня нашої публікації – учасниця вокального гурту «Неспокійні серця». Сьогоднішня публікація зіткана з фрагментів нашої відвертої розмови з цією енергійною жінкою, яка попри свій поважний вік і життєві обставини випромінює позитив і дарує його світу.
Найменша дитина в багатодітній родині
Катерина народилася в 1947 році в с. Чернеччина в родині, де, окрім неї, вже зростало четверо діточок. Тож вона виявилася найменшою дитиною, і з найстаршою сестрою в неї була різниця 16 років. Батьки працювали в колгоспі: мама – простою колгоспницею, а тато – завідувачем пасікою.
У якому віці мама народила останню дитину, тобто нашу героїню, доньку Катю, співрозмовниця не каже.
— Я ніколи не цікавилася цим та й не питала, скільки їй було років на момент мого народження, — каже жінка. — Але точно не більше ніж 50. Знаю лише те, що мама завжди була старенькою, бо це було видно. Але вона в нас була така активна та енергійна! Завжди співала й танцювала, ще й любила гармошку, тому мріяла, щоб хтось із дітей на ній грав.
Співуча родина
Зі слів Катерини Григорівни, в їхній сім’ї всі дуже добре співали. Збиралися разом і влаштовували родинні співочі посиденьки.
— Мама так хотіла, щоб брат грав на гармошці, що продавала цурок і на виручені кошти нарешті купила йому її, — згадує моменти щасливого дитинства жінка. — А коли вже гармошка з’явилася в нашій хаті, то стало взагалі весело: як ми тільки співали, танцювали під неї! А матуся як витанцьовувала! У нашій сім’ї всі були співаки і танцюристи!
Акробатка
Коли Катерина навчалася в 5-му класі, відчула потяг до акробатики. Займатися нею їздила велосипедом в Охтирку – це приблизно 6 кілометрів. Заняття в спортивній залі дуже подобалися школярці, тому вона навіть не помічала цієї відстані від села до міста. Говорить, це була, як розминка перед заняттями.
А потім Катя знайшла якусь книжку про лижний спорт, сподобалося і вирішила займатися ще й ним.
Коли закінчила 8 класів, потрібно було продовжувати навчання в 9–10 класах у вечірній школі. Та замість цього дівчина вдосконалювалася в спорті.
Та й не до освіти було дівчині: вийшла заміж у 17 років.
— Свого майбутнього чоловіка зустріла в Охтирці, коли приїздила на заняття з лижного спорту, — ділиться моментами створення родини героїня статті. — А він працював ливарником на заводі й просто всадовив мене на мотоцикл і повіз до Хухри. Я навіть і не знала про таке село!
Далі в житті співрозмовниці події розвивалися стрімко: у 18 років вона стала мамою, народивши синочка.
Попри настанови батьків, мовляв, потрібно обов’язково здобувати освіту, адже від цього залежить усе подальше життя, Катерина так нікуди й не пішла навчатися. Але й у декреті вона не сиділа в буквальному сенсі слова: замість того, аби катати візочок із немовлям, насолоджуючись материнством, молода матуся ставала на лижі й перетинала снігові поля.
— Людям цього було не зрозуміти, — згадує моменти своєї нетипової поведінки жінка. — Кричали мені: «Катя, які можуть бути лижі – ти ж уже заміжня, в тебе мале дитя вдома?!», та я нікого не слухала: дременула собі в снігові пустелі, тільки й слід від лиж залишила по собі!
Все правильно робила!
Зараз, коли Катерина Григорівна вже пенсіонерка, вона зазначає, що дуже задоволена своїми заняттями спортом попри всі життєві обставини і нерозуміння оточуючих.
— Мені в червні виповниться вже 78 років, а я «тримаю хвіст трубою!» — жартує співрозмовниця. — І це все завдяки акробатиці та лижам!
Зараз – тільки співи!
— Я співала все життя, тож і тепер залюбки їжджу на репетиції та беру участь у концертах, — каже Катерина Лазаренко. — Тим більше, що наша керівничка Людмила Горностай організовує ще й підвіз: нас возять до клубу на автобусі. І коли б ми не приїхали, на нас уже чекає чай зі смаколиками. Знову ж таки, за це ми дуже вдячні Людмилі Миколаївні! Адже для нас важливі не той чай і не та печенька, а живе спілкування. Мого чоловіка немає вже 18 років, я живу з 59-річним сином, який після аварії втратив здоров’я.
Отже, співи для мене і для інших учасниць колективу – дуже важливі. Що потрібно немолодій людині, окрім спілкування? Можливо, вже й голоси наші не такі, як раніше, але ж є мета в житті. Я ходила на репетиції й ходитиму далі!
Ну а між зустрічами у вокальному ансамблі пані Катерина черпає натхнення зі спілкування з рідними: у неї дві онучки від сина й доньки, а також чотири правнучки (три синові і одна доньчина).
Найстаршій правнучці – 10 років, найменшій – 2. Донечці – вже 58, вона давно живе в Геленджику. А синові за рік виповниться 60.
Героїня публікації – неймовірно позитивна та мужня жінка, на долю якої випало чимало випробувань. Але вони не зламали її, і вона не зачерствіла душею, а зуміла зберегти чистоту серця, щоб дарувати світло, тепло й добро усьому світу.
Нашу розмову з Катериною Григорівною перервали гості, які завітали до неї. Пані Катерина з гордістю пояснила, що дає інтерв’ю кореспондентам «Ворскли».
Ну а ми пишаємося тим, що маємо можливість розповідати своїм читачам саме про таких героїнь!
Оксана КОВАЛЬОВА
Малюнок ілюстративний, створений штучним інтелектом
