Минулого тижня сумська журналістка та письменниця Наталія Розторгуєва презентувала свою чергову збірку оповідань під назвою «Кришталева стійкість». Удруге за два з половиною роки вона зібрала своїх однодумців, шанувальників літературної творчості, працівників культури, журналістів у стінах Охтирського міського краєзнавчого музею, щоб відсвяткувати, за словами його директорки Людмили Міщенко, «народження дитятка». Щоправда, у зовсім інших стінах, ніж ті, де не так давно презентувала свої «Відбитки совісті», та які не витримали ворожого бомбардування у ніч на 8 березня 2022 року.
Тієї пекельної для містян ночі Охтирка зазнала чи не найбільших руйнувань: було вщент знищено будівлі міської ради та колишнього універмагу, значних руйнувань зазнали краєзнавчий музей та Центр культури і дозвілля Чернеччинської сільської ради (колишній районний Будиноу культури), чимало інших будівель як у центрі міста, так і в інших його частинах. Про це, зокрема, йдеться в «Музейній феї» – одній із 22-х воєнних історій Наталії Розторгуєвої, що увійшли до нової збірки, історії, яку авторка присвятила музею та його очільниці. Тож, символічно, що презентація відбулась у «місці, де живе історія», нехай і в іншій його будівлі… Утім, спершу про саму нашу героїню, прізвище якої відоме постійним читачам газети «Ворскла» як авторки багатьох «життєвих історій». Проте, не настільки, як читачам найстарішого друкованого видання Сумщини – охтирської газети «Прапор перемоги», яке з початку року припинило свій вихід, й про що висловила свій величезний жаль Наталія Розторгуєва (при цьому вона зазначила про тупість влади, яка допустила закриття газети. Адже газета, слово – це зброя!). Саме читачі колишньої охтирської «районки» й були чи не першими, хто у минулому році на шпальтах газети зміг познайомитися з воєнними історіями, що лягли в основу її майбутньої збірки… Отож, народилася і виросла Наталія Розторгуєва в Охтирці, де із золотою медаллю закінчила середню школу №1, де в газеті «Прапор перемоги» розпочинався її шлях у журналістику. Причому, ще з 6-го класу, коли почала друкуватися на шпальтах видання, й тодішній редактор якого Микола Мотренко згодом порадив їй навчатися на журналіста. Тож далі було навчання в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, де вона здобула фах журналіста та якому згодом навчала студентів Сумського державного університету. Була вона у цьому виші й головою державної екзаменаційної комісії. А ще раніше – у середині 90-х років минулого століття, знайомила з основами журналістики і риторики охтирських гімназистів. Крім охтирської «районки», працювала Наталія Розторгуєва ще у кількох друкованих виданнях, зокрема, газетах «Джерело» і «Новини тижня» (остання з них видавалась в Охтирці на межі 20-21-го століть), упродовж майже 7 років очолювала обласне видання «Позиція». У Сумах Наталія Розторгуєва тривалий час працювала в обласній раді, депутатом якої двічі обиралася, була вона свого часу й місцевим народним обранцем в Охтирській міській раді. В обласному центрі у 2007 році й вийшла її перша збірка – «Щоденники долі». Згодом Наталія Борисівна була співавтором двом збірок: «Жіноче обличчя політики» про жінок депутатів Сумської обласної ради 5 скликання, та «Симфонія життя», виданою у співавторстві з … сином Владиславом, випускником факультету «Журналістики» СумДУ. Створена ця збірка на основі записів про сина, які вела від його народження. Наступну власну збірку – «Відбитки совісті», видала Наталія Розторгуєва за кошти Сумської обласної літературно-мистецької премії, лауреатом якої стала у 2019 році (першим лауреатом цієї премії, яка раніше носила ім’я Пилипа Рудя, була колишня редакторка газети «Прапор перемоги» Ніна Марущенко). До тієї збірки увійшли нариси про реальних людей, які живуть серед нас. Й у цьому мали змогу пересвідчитися чимало її читачів, упізнавши серед її героїв тих чи інших жителів нашого краю, своїх знайомих чи, навіть, себе. Цілком очевидно, що те ж саме очікує читачів «Кришталевої стійкості» – п’ятої у творчому доробку Наталії Розторгуєвої збірки, яка свою назву отримала від однієї з воєнних історій. Ось що розповіла про те, як виникла ця назва, її авторка:
У Тростянці в двоповерховому будинку живуть батьки однокурсниці мого сина – Світлани, яка працює у Сумах. Їй пощастило вивезти їх до Сум. Згодом у їхню квартиру влучив снаряд та знищив її. Але збереглася шафа з відірваними дверцятами, а у ній – кришталеві келихи. Світлана про це написала короткий посту у фейсбуці, й сказала, що вип’ємо з них шампанського після Перемоги, а сусід зробив фото… Отож, тендітний і ніжний на перший погляд кришталь уцілів. Так і наші люди, вони – міцніші за сталь. Нас намагалися завоювати, але завоювати не вдалося… Як «народилися» воєнні історії Наталії Розторгуєвої? З цього авторка й розпочала свій виступ під час презентації, згадавши перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Про те, що вона, як і більшість людей, не могла повірити в усе, що відбувається, як перебуваючи на 8-му поверсі, «тряслася між двома стінами», коли ворог обстрілював місто. Як пережила перший, найстрашніший місяць, коли серце розривалося на клапті. Як не могла рухатися, втративши здатність до активних дій, хоча до цього неодноразово була на барикадах і вважала себе сильною перед будь-якою небезпекою:
Я зацепеніла, сиділа в інтернеті, щось читала, й не знала, що трапилося зі мною, – розповіла Наталія Розторгуєва. – Десь на 16-й день примусила себе піти на кухню та зварити борщ, пахощі від якого на якусь мить розвіяли смуток. Аж ось за вікном знову почало бахкати, шибки – дзвеніти. А десь через тиждень, 16 березня, зателефонувала мама й привітала мене з днем народження. Такий яскравий сонячний день, а навколо усе бахкає і бахкає. Мама сказала: «Ти не хвилюйся, все буде добре. Коли я тебе народжувала, ти так поспішала на цей світ… А коли мені було 6 місяців, я захворіла на запалення легень і бабуся сказала, що мене треба похрестити в церкві. Після того, як це відбулося, бабуся сказала, що я «під захистим Божим на все довге життя». А 20 березня зателефонувала редактор «Сімейної газети», в яку я з десяток років дописувала, і запропонувала написати для її видання… З цього усе й почалося. Уже 23 березня Наталія Розторгуєва написала своє перше оповідання – про свій день народження, яке назвала «Під захистим Божим на все довге життя». Далі було «Дитя війни» – з ним першим – 5 травня, познайомилися читачі «Прапора перемоги», а вже за два тижні вийшла в газеті й перша воєнна історія авторки. Далі була історія про телефон маленької дівчинки, який відібрали окупанти й повернули українські воїни, та про родину однокласника авторки, що мешкала неподалік від розбомбленої Охтирської ТЕЦ – її врятувало те, що дівчинка повернулася за своїми черевиками… Усі оповідання у збірці розміщені в хронологічному порядку й мають дати, раніше ж Наталія Розторгуєва їх не вказувала. Написані вони в період з березня 2022-го по червень 2023-го року. Зізнається, думала, що напише з десяток оповідань і більше про війну писати не буде. Однак на прохання редакторки «Сімейної газети», яка сказала, що крім неї та ще однієї авторки про війну більше ніхто не пише, погодилася писати далі. Тож Наталія Борисівна дякувала під час презентації усім тим людям, серед яких і музейні працівники, хто давав їй ідеї для написання воєнних історій. З кожним героєм своїх оповідань, як зауважила Наталія Розторгуєва, а це живі люди, нерідко зі своїми іменами, які мешкають поряд з нами, вона злилась душею. А ще наголосила на такому:
У кожного з нас своє місце і роль у цій війні: хтось волонтерить, хтось допомагає теробороні, хтось на передовій, хтось у тилу. А є така категорія людей, у кого робоче місце, бойовий пост – за столом. Мабуть така у мене планида. І якщо мої оповідання комусь принесуть задоволення, радість, віддушину, я буду дуже рада. Першим і доволі прискіпливим читачем її оповідань, а ще – критиком, є син Владислав, який і зверстав збірку. Мама Наталії Борисівни теж дослівно перечитує усе, що вона написала. Письменниця, за її словами, «вдячна долі, що в житті є люди, які їй допомагають». Згадала при цьому вона й колишнього редактора газети «Прапор перемоги» Ніну Марущенко, свою колегу по обласній раді 75-річну Раїсу Скоробагатько та інших людей, а ще розповіла про історію подорожі до рідних місць Марії Юріївни – сестри свого зятя, біженки з Херсонщини, яка була присутня на зустрічі. Не забула вона й про Геннадія Дорошенка, який родом із Великописарівщини, мецената і підприємця, що фінансово допоміг з виданням «Кришталевої стійкості», та який свого часу надав кошти на видання її першої збірки. Під час презентації на адресу Наталії Розторгуєвої пролунало чимало теплих і добрих слів, побажань успіхів в подальшій творчості, виданні нових збірок. Лунали вони з вуст багатьох присутніх, зокрема, директорки музею Людмили Міщенко («сьогодні у нас не тільки літературна подія, а й подія в літературному краєзнавстві… Це надзвичайно цінна і актуальна праця, яка стане історичним джерелом, спогадом про війну у нашому місті…), колишньої редакторки газети «Прапор перемоги» Ніни Марущенко, не менш відомої за творчим псевдонімом Ніна Багата («упевнена, що ця збірка варта уваги…), громадської активістки, колишньої учительки ЗОШ №1 Наталії Лапіної («Моє серце радіє, що наша Наташа досягла таких успіхів»), керівниці літературно-мистецького об’єднання «Сокіл» Світлани Корнієнко, поетеси Тетяни Акименко та інших присутніх на зустрічі. Онлайн вітав Наталію Розторгуєву й ще один колишній учитель ЗОШ №1 поет Юрій Воропай. Побажаємо й ми, від імені читачів газети «Ворскла», Наталії Розторгуєвій творчого натхнення та поповнення свого творчого доробку! А ще – частіше бачити її творчість на шпальтах видання!
