Старі фотографії на стіл розклади…
Міжнародний день музики – це свято для всіх, чиє життя пов’язане з нотами, музичними інструментами, піснями. Мабуть, байдужих до музики у цілому світі знайдеться не так уже й багато. Старше покоління добре пам’ятає, як при школах працювали дуже популярні на той час музичні гуртки, де учні вчилися гри на різних музичних інструментах.
Дана світлина, якою люб’язно поділився житель с.Попівки Михайло Іванович Краснокутський, – доказ того, що такі музичні колективи існували й користувалися неабияким попитом серед школярів.
У сімейному архіві Михайла Івановича близько двох з половиною десятків альбомів, у яких зберігаються світлини різних років. «Мій батько, Краснокутський Іван Кіндратович (1919 – 2001 рр.), любив займатися фотографуванням, а згодом фотографією захопився і я, тож усі світлини ми зберегли як пам’ять. Іван Кіндратович із 1945 по 1950 рр. працював інспектором районного відділу народної освіти, потім учителював у Розсошівській школі, був завучем. Згодом його перевели працювати у Попівську восьмирічну школу, де він займав посаду завуча, був вчителем історії, потім директором цієї школи. На світлині закарбований колектив оркестру струнних інструментів с.Попівки (1955-й рік), – розповідає наш земляк. – У 50-х роках минулого століття подібні оркестри діяли в багатьох селах. Мій батько дуже добре володів різними музичними інструментами, зокрема, баяном, гітарою, балалайкою, мандоліною. Майстерності володіння музичними інструментами він навчив і мене.
Коли в 1955 році я пішов до школи у перший клас, то вже вмів грати на декількох із них. Маючи великий талант до гри на музичних інструментах, батько організував навчання дітей, а згодом заснував оркестр струнних музичних інструментів, який налічував близько тридцяти учасників. Бажаючих навчитися гри було більше, ніж достатньо, тож проводився ретельний відбір. Звичайно ж, хто мав гарний слух і велике бажання вчитися, того в колектив зараховували без проблем. До речі, навчання для юних музикантів було безкоштовним.
Оркестр відвідували як хлопчики, так і дівчатка, які з захопленням і наполегливо вчилися оволодівати грою на семиструнних гітарах, балалайках, мандолінах, – поділився спогадами Михайло Іванович. – Я теж відвідував заняття. Пам’ятаю, що ми брали участь у різноманітних заходах, а особливо згадую участь шкільних оркестрів в олімпіадах, що проводилися щороку в приміщенні «Іскри», що у Великій Писарівці. Ми майже постійно виходили переможцями даних заходів, і це підбадьорювало нас до наступних участей».
Михайло Іванович розповів, що школярі добросовісно відвідували заняття музичного гуртка, адже завжди знаходилася можливість чимось заохотити їх. Ось як, наприклад, після виступу кожен отримував 2 крб, або закінчувалася репетиція, і для учасників організовували невеликий відпочинок із танцями.
«Бажаючих згадати історію через наші сімейні архівні світлини запрошую до їх перегляду, – говорить наш земляк, – але лише тоді, коли зможу переконатися, що мій будинок цілий і альбоми не пошкоджені після постійних ворожих обстрілів. Прикро, але не так давно мені довелося терміново виїхати з Попівки, коли було дуже гучно від ворожих обстрілів. Тільки й устиг, що схопити документи, встрибнути у соціальний автобус, що чимдуж доправив мене до Великої Писарівки, а там я поспішив на харківську маршрутку, – ділиться своїми пережитими емоціями Михайло Іванович. – Поки що, думаю, вдома, в Попівці, робити нічого. Дуже небезпечно. Жаль свого будинку, та й усього свого жаль і не тільки. Лише часті сирени в Харкові, де я зараз перебуваю у сина, нагадують, що від війни нікуди не дінешся… До неї, клятої, я постійно грав для душі, бо музика – це щось неймовірне. А тепер, звичайно ж, не до грання», – з сумом говорить Михайло Іванович, але не втрачає надії, що перемога буде за нами, й не раз він ще зможе поділитися своїми безцінними світлинами з сімейного архіву.
Олена ТЯГЛЕНКО
