Вчитель з Солдатського Олександр Іванович Панов знає, як прищепити дітям любов до активного способу життя і зробити їх спортивно орієнтованими людьми.
Цінний кадр
Нещодавно герой нашої публікації відсвяткував свій ювілей – 60 років, 35 з яких присвятив роботи в школі, маючи безперервний педагогічний стаж від закінчення інституту. За всі ці роки Олександр Іванович не розтратив свого ентузіазму і зараз, з таким же запалом, як і молодий спеціаліст продовжує навчати дітей.
І це важливо, бо саме в цей нелегкий час дітям як ніколи потрібен досвідчений наставник — професіонал, якому під силу абсолютно все, адже він зі своїм життєвим досвідом може не лише навчати підопічних, а й забезпечити їм морально-психологічну підтримку та захист.
Як розповіла «Ворсклі» директорка Солдатської школи Світлана Ганцева, Олександр Панов дась фору будь-якому молодому вчителю, адже він зі своєю «справжньою» освітою, здобутою власним розумом і зусиллями, а також великим досвідом, завжди буде поза конкуренцією!
Герой статті, зі слів співрозмовниці, є одним з найцінніших педагогічних кадрів у даній школі за всіма критеріями.
Школа
За штатним розкладом в закладі працює 20 осіб разом з технічним персоналом. Такої кількості достатньо для забезпечення навчально-виховного процесу.
Оволодівання знаннями триває в режимі он-лайн, адже відстань всього 20 км від ворожого кордону не дозволяє навчати дітей за партами.
Більш того, ще на початку березня, в перші дні після повномасштабного вторгнення росії в Україну, школа двічі постраждала від дій агресора. Так, перший артилерійський обстріл відбувся 7 березня, а другий (авіаційне бомбардування) — 9. Такий от «подарунок» на міжнародний жіночий день, яким так люблять похизуватися в росії поряд з іншими ідеологічними скрепами.
Снаряд влучив в дах приміщення. А потім ще й бомба впала в центр села і вибуховою хвилею вибило всі вікна навчального закладу (всього близько 100).
Зараз школа, тобто навчально-виховний комплекс (НВК) поставлений на відновлення за державною програмою. Але коли буде відновлено — невідомо. Дуже багато роботи.
Звісно ж, під час війни здобуття освіти — дистанційне, але й без очних зустрічей все одно не обійтися. Особливо, якщо йдеться про урок фізкультури. Тут вже все залежить від майстерності вчителя.
В здоровому тілі – здоровий дух!
За таким принципом живе й працює герой публікації. Зізнається, що тяга до спорту в нього з дитинства. Бо в ті часи всі сільські діти були спортсменами-любителями!
Отже, народився Олександр Панов 1 січня 1963 року в селі Солдатському.
Дитинство пролетіло між уроками в школі та іграми на свіжому повітрі, морозною лижнею, яку самі ж діти і прокладали на сніжному місцевому полі, вибалками та лісовими стежками.
Як же цікаво було! Співрозмовник каже, що йому шкода нинішніх хлопчиків та дівчаток, адже в їх дитинстві зараз такого немає…
Після закінчення сільської школи наш герой вступив на навчання до Чернігівського державного педагогічного університету. Мріяв здобути освіту фізкультурника, аби присвятити все своє життя спорту: привчати до нього дітей, а спортивно обдарованим дарувати квиток у доросле здорове, активне та спортивне життя. Отримавши диплом, молодий фахівець влаштувався на роботу до школи в сусідню Тарасівку, де пропрацював, здобувши хорошу практику, 6 років.
А у 1993 подався до рідного Солдатського — навчати фізкультурі школярів.
Такі різні діти
На запитання журналіста, чим відрізнялися тодішні учні від нинішніх, співрозмовник відповів: усім!
На той момент у Солдатській школі налічувалося 150 дітей, серед яких усі були спортивно обдаровані, адже зростали у фізичному навантаженні. Окрім домашніх обов’язків, яких на селі в кожної дитини було вдосталь, хлопчики та дівчатка кожну вільну хвилину ганяли по свіжому повітрі, а взимку улюбленим заняттям були ковзани та лижі.
Зараз важко відірвати дітей від телефону або комп’ютера. А останні роки ситуація погіршилася ще й через коронавірус , а головне — через війну, з їх дистанційним навчанням. Хто й не знав, що таке телефон, бо не всім купували, а тепер без нього ніяк — потрібно вчитися!
І все ж таки, Олександр Іванович впевнений: якщо дитина хоче займатися спортом — то це бажання ніякими зовнішніми обставинами не відіб’єш!
Фізкультура
он-лайн
І все ж таки, які вони — уроки фізкультури під час війни, коли учні навчаються через екран, без світла та під обстрілами?
Пан Олександр розповів, що головне – не просто дати завдання, а ще й проконтролювати його виконання. Це ж не на листочку щось написати, а робити фізичні вправи, і тут без чіткого нагляду — аж ніяк, бо це — людський організм і тіло! А отриманий запас міцності на шкільних уроках фізкультури слугує усе життя.
Так, саме фізкультура зараз є одним з найскладніших з уроків щодо контролю за виконанням, і це — без перебільшення!
Тому наш герой проводить свої заняття на шкільному спортивному майданчику. А це не лише уроки, а й тренування вихованців дитячо-юнацької спортивної школи. Укриття для підстраховки є. Та й кількість підопічних, які приходять на заняття, невелика: близько 10 юних спортсменів!
Алея слави
Є у Олександра Панова своя імпровізована дошка пошани, до якої увійшли імена його вихованців, які досягли успіхів за межами рідного села і прославили Солдатське на обласних, республіканських та навіть Європейських спортивних аренах. Алгоритм дій – стандартний: спочатку вчитель фізкультури під час своїх уроків помічає спортивно обдарованих учнів, направляє їх до ДЮСШ, а вже потім — до спортивних інтернатів Сум та Харкова.
На так званій алеї слави – Олександр Спіцин, чемпіон України серед школярів та учасник юніорського чемпіонату світу у 2008 році, Денис Нікулін, випускник Харківського училища фізкультури та спорту, тренер паралімпійської національної збірної на Олімпіаді в Кореї . Олександр Зонов став чемпіоном ЗСУ з військового багатоборства. Зараз йому 42, він полковник. Викладає в Харківському військовому інституті. Насправді алея слави набагато довша, здобутків спортсмени з Солдатського мають немало, але головне, що всі вони стали хорошими, порядними людьми і залишилися патріотами рідного краю. Часто передають вітання своєму тренерові та вчителю, за нагоди бувають у нього в гостях.
Все ще попереду
Попри свій не юнацький вік, Олександр Іванович не збирається на відпочинок. Спокійна пенсія – це не для нього: він ще готовий подарувати світові нових спортивних зірок. Саме заради цього і залишився в професії незважаючи ні на вік, ні на обставини, ні на війну. Тут у нього свій фронт – педагогічний. Бо діти – наше майбутнє. А фізично розвинені діти – наше здорове та надійне майбутнє!
Оксана Ковальова
