31 липня Наталія Токарь мала виходити з відпустки на роботу,
але саме в цей день обірвалося її життя
Важкий понеділок
Готуючи щоденний звіт за зведенням Сумської обласної військової адміністарції (ОВА), авторка статті вирішила зробити деякі уточнення у голови Великописарівської громади Людмили Бірюкової щодо вказаних цифр поранених осіб. В розмові Людмила Олександрівна повідомила, що окрім тих, хто зазнав поранень, є і померла жінка.
Дивно, але чомусь у офіційній інформації обласної військової адміністрації про цей випадок нічого немає. Неточності виявилися і з кількістю вибухів: ОВА повідомляє про 33, а голова громади та староста села Олександрівки Олександр Яковенко стверджують, що їх було 38.
Зі слів Олександра Івановича, це був страшний день – ворог гатив по селу з різних видів зброї. Один з «прильотів» стався на подвір’я, де мешкала Наталія Токарь. Снаряд розірвався на даху гаража, в якому знаходилася автівка. Транспортний засіб – увесь посічений уламками. Господиня на цей момент перебувала в будинку, і коли, почувши потужний вибух, вийшла надвір, дуже розхвилювалася від побаченого. Їй стало зле — заболіло серце.
Не врятували
Як повідомила голова Людмила Бірюкова, мешканку Олександрівки в критичному стані доставили до Великописарівської лікарні, де зробили все можливе, аби надати їй допомогу. Діяли згідно до протоколу, як і належить у таких важких випадках. Але можливостей місцевих медиків та місцевого обладнання виявилося недостатньо, тому пацієнтку вирішили транспортувати до Охтирської лікарні. З Великої Писарівки виїхала «швидка», а назустріч рушив реанімобіль з Охтирки, до якого потім перевантажили хвору. Та, на жаль, до медичного закладу жінку не довезли: дорогою вона померла.
Росіяни вбили щасливу людину
«Те, що Наталки більше немає, просто не вкладається в голові!», — кажуть всі, хто її знав. Вона так раділа життю! Навіть під час війни, мешкаючи на самісінькому «нулі», була на позитиві, нікуди не тікала та не виїжджала, а натомість ще й заспокоювала інших! Розуміла, що життя триває попри все, і знаходити приводи для приємних моментів можна навіть під ворожими обстрілами. Не так давно жінка одружила свого сина, який мешкає в Харкові, щоправда, бабусею ще не встигнула стати. А ще вона відсвяткувала 50- річний ювілей, який до сих пір пам’ятають ті, хто її з ним вітав.
Це була Жінка-свято!
Так каже про Наталію її сусідка Яна Філатова, з якою вдалося поспілкуватися пізно вночі. До речі, попри те, що ми соромилися турбувати людей пізньої години, всі вони охоче йшли нам назустріч в підготовці матеріалу про дорогу їм людину.
Як зізналися самі люди, тієї ночі все одно ніхто не спав – були шоковані Олександрівською трагедією. Тому знайомі Наталії Токарь були навіть вдячні нам за те, що в той важкий період їх і вислухали, і підтримали, і добрим словом згадали хорошу людину.
А Наталія була дійсно такою, жінкою-святом: життєрадісною, енергійною, активною, вродливою.
Дуже добре про неї відгукується і мешканка Великої Писарівки Тетяна Гордієнко, яка виросла в Пушкарці, що недалеко від Олександрівки, тому Наталію пам’ятає з дитинства та шкільних років. Потім шляхи розійшлися, але дитячі спогади про покійну — найкращі.
Права рука, справжній професіонал
Наталія Токарь працювала помічником судді Алли Савєльєвої у Великописарівському районному суді. Алла Іванівна під час нашого спілкування постійно плакала. Було видно, що дуже сильно переживає втрату свого помічника.
— Я втратила праву руку!, — каже співрозмовниця. — Ми з Наталією працювали разом 24 роки. У 1999 я взяла її на роботу бухгалтером у виконавчу службу, якою на той момент керувала. Одразу помітила, що вона відповідальна працівниця: розумна, ініціативна, дисциплінована, швидко вчиться і прислуховується до кожного мого слова. На робоче місце приходила раніше за всіх. Виконувала всі свої обов’язки, ще й за чужі хапалася. Встигала робити багато роботи. Було видно, що вона вже переросла свою посаду.
Потім Алла Савєльєва Указом президента була призначена суддею Великописарівського суду. Знаючи Наталію Іванівну, як відповідального працівника, Алла Іванівна запропонувала їй роботу в суді. Будучи помічником судді Наталія Токарь вступила на навчання до Харківської академії ім. Ярослава Мудрого, де здобула юридичну спеціальність. Разом зі своєю помічницею, надійною та вже досвідченою Алла Іванівна пропрацювала довгі роки.
— Не могла нею натішитися: Наталія Іванівна робила навіть те, чого від неї не вимагалося, наприклад, виконувала завдання керівника апарату! Просто любила свою роботу, тому проявляла ініціативу. Я скажу їй два слова, а вона напише цілу енциклопедію!, — каже про свою помічницю пані Алла. — Такого помічника, як у мене, ніколи ні в кого не було й не буде! Вміла «з нічого» так творчо й красномовно описати ситуацію та виготовити проєкт рішення, ще й узагальнити та підвести практику Верховного Суду, що виходив цілий твір!
Після повномасштабного вторгнення Наталія Токарь діставалася на роботу з Олександрівки до Великої Писарівки велосипедом.
— На початку великої війни багато людей виїхало, а моя помічниця свою роботу та мене не покинула, — не стримує сліз вдячності за підтримку в найважчі часи Алла Іванівна. — Адже розуміла, що тепер працювати стало набагато важче, і мені потрібна її допомога. На те вона і помічник судді! Справжній помічник з великої літери! Відданий своїй справі і своєму покликанню!
Доля
У перші дні відпустки, яку Наталія Іванівна дуже очікувала, вона отримала травму ноги. Тому знаходилася увесь місяць на лікарняному вдома в Олександрівці, що майже щодня була під обстрілами.
31 липня мала вийти з відпустки, але продовжувала перебувати на лікарняному. Цього дня був потужний обстріл села. Ворожий снаряд влучив прямо на подвір’я родини Токарь. Серце Наталії Іванівни не витримало… Зупинилося…
Серце
Наталію Токарь поховали 1 серпня на кладовищі в Олександрівці. Староста Дмитрівського старостату Олександр Яковенко повідомив, що вона померла від обширного інфаркту.
І хоча не витримало серце, земляки кажуть, що Наталію Токарь вбили росіяни.
Оксана Ковальова
