Із редакційної пошти
Життя свого часу подарувало мені чимало приємних сюрпризів: міцну родину, хорошу роботу, дітей та онуків. Воно зробило так, щоб ми були дружними й щасливими, стояли горою одне за одного.
Та в якийсь момент, уже майже двадцять років тому, наша сім’я поповнилася: донька Оля вийшла заміж за хлопця з сусіднього села Яблучного. Так у неї з’явився чоловік, а в нас — зять. Олександр відразу запав нам у душу, бо здався щирим, добрим і поступливим. Ми зрозуміли, що нам із ним пощастило: він кохає нашу доньку і до нас ставиться з повагою. А нам із чоловіком, Іваном Миколайовичем (на жаль, покійним), більше нічого й не треба було, як знати, що у дітей усе добре. Ми полюбили його як рідного сина. Згодом у них народилася донечка Маша — наша онучка. Молоді працювали в Харкові, там і проживали.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, мій зять Олександр Гавриленко долучився до Збройних сил і став на захист України. Це було його виважене рішення і громадянська позиція. Спочатку служив на Бахмутському напрямку, де під час бойового завдання дістав поранення. Лікувався у шпиталі, а потім знову повернувся на службу.
Щодня ми з нетерпінням чекаємо від нього звісточки. Він завжди каже, що у нього все добре. Я розумію: Олександр не хоче зайвий раз нас засмучувати, бо ж війна. Ми не дошкуляємо йому розпитуваннями, бо розуміємо, що наразі не до розмов. Я кажу йому: «Сашо, мені не телефонуй, можеш у повідомленні просто поставити «плюсик», і я знатиму, що ти живий-здоровий. Нехай краще у тебе буде більше часу на спілкування з дружиною, донечкою чи батьками».
Нещодавно в газеті «Ворскла», яку я передплачую багато років і вже подбала про неї на наступний рік, прочитала, що можна безкоштовно привітати військовослужбовців ЗСУ з Різдвяно-новорічними святами.
Тож, вирішила скористатися такою можливістю і створити йому святковий настрій:
«Дорогий зятю, наш рідний Олександре! Щиро вітаємо тебе з прийдешніми Різдвяно-новорічними святами! Сашо, ти для мене не просто чоловік доньки, а справжній син. Дякуємо за твою мужність, за захист і за те, що ти у нас є. Нехай Божа опіка завжди буде над тобою, а твій «плюсик» у повідомленнях щодня приносить нам спокій. Чекаємо вдома з Перемогою!»
З любов’ю — теща Галина Іванівна Чижик
та вся наша родина.
