Воєнні злочини росіян. Голос правди!
Російський снаряд розірвався на городі мешканців Великописарівської громади, коли ті копали картоплю: один чоловік загинув, другий отримав важкі поранення.
“Нуль” помножений на “нуль” дорівнює лиху
Ми поспілкувалися з учасниками трагічної події та з’ясували, що все сталося в селі Лукашівці, що розташоване в так званій 5-кілометровій зоні, на самісінокому кордоні. Донедавна тут жила родина Сазонових: Володимир, його дружина Наталія та дві донечки 13 і 9 років. Враховуючі всі ризики перебування в безпосередній близькості до кордону, сім’я евакуювалася до Ямного. Та все ж таки, розуміючи, що годуватися будуть, як і раніше, з землі, адже роботи ані в чоловіка, ані в дружини немає, город таки посадили. Тож іноді додому все одно їздили: обробляти культури.
Того недільного ранку чоловік вирушив до Лукашівки збирати вирощений під обстрілами врожай. Копати картоплю йому приїхав допомагати кум Віталій, який мешкав в сусідній Олександрівці. Між цими двома нулями – відстань суцільного небезпечного прикордоння.
«Прильот»
О десятій годині ворог відкрив вогонь по українським селам, розташованим в безпосередній близькості до кордону. Снаряди розривалися на обійстях мешканців Лукашівки. Один з них влучив якраз на ту ділянку городу, де працювали чоловіки 47- річний Віталій загинув на місці, а Володимира поранило. Травмованого Володимира з городу до Великописарівського медичного закладу доставив рідний племінник.
— Чоловік поступив до нас з травмами внаслідок влучання уламка від снаряда, — коментує лікар-хірург Володимир Прокопенко. – Стан пацієнта оцінювався як між середнім та важким. Ми надали хворому першу необхідну хірургічну допомогу, а потім, стабілізувавши його, евакуювали до закладу вищого рівня – до лікарні обласного центру.
З перших вуст
«Ворскла» зв’язалася з керівництвом Сумського обласного медзакладу та отримавши дозвіл на спілкування з пацієнтом, в супроводі медичного персоналу відвідала пана Володимира в палаті реанімаційного відділення.
Він був при свідомості і згадав усі подробиці тієї події. З його слів, вони з кумом вранці почали копати картоплю, аж раптом почалися обстріли. Спочатку десь далеченько, але вони, розуміючи всі ризики, пішли з городу у двір, перечекати небезпеку в приміщенні. Коли все вщухнуло, Володя усунув наслідки вибухової хвилі — прибрав зламану гілку у дворі та обірвані дроти (електрики не було, ворог перебив лінію). Оцінивши ситуацію та дочекавшись повної тиші, чоловіки знову пішли працювати на город. І одразу пролунав потужний вибух — зовсім поруч. Володимир зі своїм помічником побігли назад у двір. На жаль, невеличку дистанцію до хати (близько 10 метрів), подолати не встигли: ворожий снаряд наздогнав і влучив просто біля людей.
Мене різко оглушило, а потім чую — над нами дрон гирчить, — розповідає герой публікації. Я перестав бачити. Почув, як кум кричить, що йому ногу відірвало. Після цього пролунав ще один вибух, потім — ще. І я вже кума не чув. Думав, що він втратив свідомість. А виявилося, загинув. Я лежав на землі. Вже нічого не бачив, зате чув голос сестри — вона озивалася десь поруч.
Лікарі Сумської реанімації борються за життя та здоров’я мешканця Великописарівської громади. Пацієнт потребує посиленого догляду, який здійснює кума та невістка нашого героя Світлана Бірюкова. Про цю жінку ми теж вже писали — вона була єдиною мамою з малолітніми дітьми 12 та 10 років у Лукашівці донедавна. Ворог змусив родину покинути рідну домівку і шукати прихисток у Ямному.
Поспілкувалися ми і з дружиною Володимира Наталією, яка збирається змінити чергування куми.
— Я дуже вдячна Свєті за допомогу, — говорить жінка. — Вона так нас виручила, бо так склалися сімейні обставини, що я не могла одразу покинути своїх донечок 13 та 9 років і поїхати до Сум. До речі, саме син Наталії від першого шлюбу приїхав з Великої Писарівки до Лукашівки, щоб забрати пораненого Володимира з городу і доправити до лікарні, коли Сумській екстреній службі не дозволили їхати під обстріли.
Втікали кукурудзяним полем
Того дня жертв російського терору могло бути і більше, якби люди своєчасно не полишили «нуль». Ми поспілкувалися з рідною сестрою пораненого Володимира Лідією Липовою, і вона нам розповіла справжні жахіття.
—Я якраз мила баклажки з-під молока біля колодязя, — каже героїня. — Бачу — літає дрон. А це означає, що необхідно ховатися, бо зараз почнеться. Побігла додому. Точно! О 10.40 руські відкрили вогонь — почали гатити поблизу Лукашівки. Потім «прилетіло» нам у двір. Перебило електромережі, зникло світло. Після цього було ще з десяток «прильотів». Об 11.05 все закінчилося. Увесь цей час, 25 хвилин, ми з чоловіком лежали на підлозі в хаті. Коли вийшли на вулицю, побачили трьох своїх корів — тварини відірвалися та ходили перелякані.
А сусіди, побачивши нас, здивувалися, що ми живі. Бо по нашому будинку так били, що шансів вижити майже не було. Дерева валяються повалені вибухами. Побігли на город до брата — він увесь розпухлий лежить, у крові. Шукали зв’язок, аби додзвонитися до когось, щоб відвезти Вову до лікарні. На допомогу прийшов, а точніше — прилетів за 15 хвилин мій племінник Олег Ряснянський, який мешкає у Великій Писарівці. Він на власній автівці доставив пораненого до медичного закладу. Потім приїхала дружина з Ямного, і вони були вже разом. Після операції Володю повезли до Охтирської лікарні, з якої того ж дня — до Сум.
Зі слів співрозмовниці, о 18 годині в Лукашівці знову почалося справжнє жахіття: спочатку з боку росіян прилітали снаряди, а потім, як висловилася пані Лідія, «гатили чимось іншим, страшнішим». Ще й дрони літали, яких мешканці прикордоння дуже бояться. Чоловік нашої героїні на той момент косив траву на городі, тож сховався від обстрілів під хмелем, щоб дрон не помітив.
— А потім росіяни ходили селом та стріляли з «калашів» та пістолетів!, — каже жінка. — Я як була в чоботях у навозі, та й так і кинулася навтьоки: спочатку кукурудзяним полем, потім — соняшниковим. Далі перебралися через очерет та канаву і дісталися до Олександрівки. Та ці 4км здалися нам вічністю.
На запитання автора статті, а що з господарством, адже покинути домашніх тварин — не так то й легко, Лідія відповіла, що на подвір’ї та в сараї залишили чотири корови, четверо телят, кінь, стадо баранів, свині тощо. Вона встигла подоїти корів та понапувати молоком телят. Тварини, звісно ж, ревіли та волали, бо теж дуже бояться обстрілів.
Ховалася під липами
Наступного дня Лідія перевела все своє господарство до Олександрівки.
— Мій син, жартує: мовляв, тепер тобі, мамо, не потрібно буде їздити здавати молоко велосипедом по бездоріжжю. Тепер його прийматимуть просто з хвіртки!, — говорить жінка.
Звісно ж, сама переправа худоби небезпечним прикордонням — справа ризикована. Але героїня статті не бачить іншого виходу, бо здача молока — це єдиний дохід у родини, і втрачати його не можна.
Страшно було переганяти корів і телят чотири кілометри з села в село. Обстріли могли застати посеред поля. Від вибухів доводилося ховатися під липами.
Наразі рідним та близьким Володимира Сазонова нелегко, але в першу чергу всі вони докладають зусиль задля його одужання. Попереду у постраждалого – дороговартісне та довготривале лікування, на яке необхідні чималі кошти. І хоча сам Володимир від допомоги відмовився, земляки пропонують йому допомогу. На прохання небайдужих громадян публікуємо номер картки ПриватБанку Лідії Липової (сестри): 4149439043034069 а також – Наталії Сазонової (дружини): 4731219651539383.
Оксана Ковальова
