У першу ніч на Закарпатті діти з прифронтової Сумщини прислухалися, чи нічого не летить у небі. Навіть гуркіт звичайних автомобілів за відчиненим вікном спершу змушував насторожуватися.
Закарпатська реформатська церква й цього року організувала психологічно-оздоровчий відпочинок для близько 50 дітей із прифронтових громад Сумщини та дорослих, які їх супроводжують.
Першою в межах доброчинного проєкту «Мости дружби між Сумщиною та Закарпаттям» приїхала група з 20 дітей і дорослих із Кириківської громади.
Тиша, яку зберегли Закарпатські гори, стала для них не просто приємною частиною подорожі. Для дітей, котрі живуть із повітряними тривогами, вибухами та постійною загрозою обстрілів, вона виявилася справжнім відпочинком.
Про перебування сумчан на Закарпатті розповів регіональний телеканал «TV21 Унгвар».
Для мешканців прикордонних населених пунктів Сумської області небезпека давно стала частиною повсякдення. Найбільше від цього потерпають діти. Багато хто з них позбавлений звичного навчання у школі, регулярного спілкування з однолітками, безпечних прогулянок і спокійного сну.
Тому «Мости дружби» стали для учасників не просто літньою поїздкою. Це була можливість хоча б на тиждень змінити обстановку, відпочити від постійного напруження та наповнити дні світлими враженнями.
Програма перебування була насиченою. Для гостей підготували творчі майстер-класи, пізнавальні екскурсії мальовничими куточками Закарпаття, інтерактивні ігри, вечори спілкування, відпочинок у басейнах і на водних атракціонах.
Організатори подбали, щоб діти були оточені турботою, мали затишне проживання, добре харчування та найголовніше — почувалися у безпеці.
Учасниця проєкту Ольга розповіла, що після життя під постійними обстрілами до спокою теж довелося звикати.
— Найбільше диво для мене тут — це тиша. Удома в нас постійні вибухи, важко там перебувати. Тому, коли нас запросили, ми дуже зраділи, що зможемо трішки відпочити. У першу ніч після приїзду ми з дівчатами прислухалися, чи нічого не летить у небі. Навіть гуркіт автомобілів із вулиці, який долинав через відчинене вікно, нас насторожував, — згадує дівчина.
Щодня діти відвідували нові місця й відкривали для себе інший куточок України.
— Ми навіть не здогадувалися, що в Україні є така краса. Дуже вдячні всім, хто нас сюди запросив. Бажаю дітям із Закарпаття, щоб вони жили в мирі й тиші та ніколи не чули обстрілів, — сказала Ольга.
Своїми враженнями поділився і Сергій. Він розповів, що через безпекову ситуацію діти вдома мають обмежені можливості для зустрічей і спілкування.
— Ми з неспокійного регіону. Починаючи з весни, спілкування з друзями дуже обмежене, через небезпеку ми майже не бачимося. Коли я приїхав на Закарпаття, то відчув, як це — знову нормально жити. Тут я зміг спокійно спілкуватися зі своїми друзями й навіть познайомитися з новими. Мені дуже сподобалося, аж не хотілося їхати, — говорить Сергій.
Попри юний вік, діти добре розуміють, що відбувається в Україні. У їхніх словах поруч із радістю від подорожі звучать думки, які у мирному житті не мали б турбувати школярів.
Сергій зізнався, що дуже хотів би знову зустрітися з новими друзями. Водночас війна навчила його не загадувати надто далеко наперед.
Уже на другий-третій день дорослі помітили зміни у поведінці дітей. Вони стали більше спілкуватися, бігати, сміятися та вільніше виявляти свої емоції.
Пані Надія, яка супроводжувала групу, розповіла, що діти з їхньої громади відпочивають на Закарпатті не вперше.
— Минулого року наших дітей запросили відпочити разом із ровесниками з іншої громади. Їм дуже сподобалося, вони були у захваті, ми отримали багато позитивних відгуків. Цього року нас теж запросили зарядитися позитивом і вірою. Для нас відчути спокій дуже важливо, — зазначила вона.
За словами пані Надії, не всі жителі громади розуміють значення такого відпочинку. Проте для дітей, які тривалий час перебувають у напруженні, навіть кілька спокійних днів мають велике значення.
Анна приїхала на Закарпаття як мама та супроводжуюча особа. Її донька бере участь у проєкті вже другий рік поспіль.
— Я радію за своїх дітей. Ми дуже вдячні за те, як нас приймали, за цікавий і насичений час у такому мальовничому краї. Завдяки теплоті, турботі та духовній підтримці Закарпатської реформатської церкви діти знову почали щиро сміятися, бігати й висловлювати свої емоції, — розповіла Анна.
На її думку, ця поїздка дала дітям те, чого їм найбільше бракує вдома.
— Вони відчули безпеку та зрозуміли, що не самі, що про них піклуються і пам’ятають. Організація була на найвищому рівні: затишне проживання, смачне харчування, чудова програма. Проєкт «Мости дружби» справді єднає регіони та людей, — додала жінка.
Такі ініціативи показують, наскільки важливими під час війни залишаються взаємна підтримка та солідарність між різними регіонами України.
Закарпатська реформатська церква створила для дітей із прифронтової Кириківської громади простір, де вони змогли відпочити, зустріти нових друзів, побачити гори й хоча б ненадовго перестати чекати небезпеки.
Додому діти повернулися з новими знайомствами, яскравими враженнями та, як самі кажуть, із зарядженими батарейками радості.
Хочеться, щоб цього заряду вистачило їм надовго. А наступна подорож на Закарпаття була не відпочинком від вибухів, а звичайною літньою мандрівкою дітей мирної України.
Олена ТЯГЛЕНКО
Юні художники з Охтирки на «БарвоКемпі» в Ужгороді: перемоги, сакури та мистецтво під час війни — про поїздку дітей із Сум та Охтирки до Закарпаття.
Діти війни очима їхніх мам — як родини прикордоння намагаються зберегти для дітей звичайне дитинство.
Як навчаються евакуйовані діти Великописарівської громади — про дистанційну освіту та школи, які мають статус евакуйованих.
Випускний крізь війну і вчителька з Великої Писарівки, яку діти пам’ятатимуть усе життя — історія учнів, яких війна розкидала по різних містах і країнах.
«Мамо, ми помремо?» Після цих слів доньки родина залишила Іванівку — розповідь про родину з дітьми, яка виїхала з небезпечного прикордонного села.
