Марина Спасьонова народилася 24 лютого 2001 року в селі Вільне на Великописарівщині. Її пам’ятають щирою, доброю та працьовитою. Вона була тією людиною, яка вміла підтримати словом, допомогти ділом і ніколи не залишалася осторонь чужої біди.
У школі Марина навчалася сумлінно, а вдома була справжньою мамчиною помічницею. Не боялася жодної роботи — могла і по господарству впоратися, і обід приготувати, і город допомогти обробити.
Тоді ще ніхто не знав, що попереду на неї чекає зовсім інша дорога.
Після школи Марина вступила до Богодухівського медичного коледжу. Вона давно знала, ким хоче бути. Медицина була не просто професією — це було її покликання.
Коли почалася велика війна, дівчина вирішила присвятити свої знання захисту країни. Дорога до війська виявилася непростою. Через стан здоров’я їй неодноразово відмовляли.
Але Марина не звикла відступати.
Навіть перебуваючи за кордоном, вона не могла знайти собі місця. Серце кликало додому. Туди, де її знання і вміння були потрібні найбільше.
У 2023 році вона стала військовослужбовицею Збройних Сил України.
Перед службою на фронті Марина пройшла підготовку в Англії та країнах Балтії.
Вона навчалася тому, як рятувати життя в найважчих умовах війни. Як діяти швидко, холоднокровно і точно тоді, коли від кількох хвилин залежить людська доля.
На передовій бойова медикиня стала справжнім янголом-охоронцем для багатьох українських воїнів.
Скільки бійців завдяки їй повернулися до життя, обійняли своїх дітей і батьків, сьогодні не порахує ніхто.
Війна проходила через її життя не лише фронтовими дорогами.
Колишня вчителька Марини Людмила Звягінцева згадує свою ученицю зі сльозами.
Нещодавно російський дрон убив її чоловіка Євгена. Марина була поруч і стала свідком трагедії. Вона першою кинулася викликати допомогу, намагаючись врятувати людину.
«Досі не віриться, що Маринки вже немає серед нас. Ще зовсім молодесенька, а вже віддала життя заради нас», — говорить пані Людмила.
Та й сама Марина незадовго до загибелі пережила важку втрату.
На фронті вона зустріла своє кохання — військового, який став для неї найближчою людиною.
Місяць тому він загинув.
Попри біль, який важко навіть уявити, Марина продовжувала службу і щодня рятувала інших.
Вона не встигла вдягнути весільну сукню. Не встигла почути голос своїх майбутніх дітей. Не встигла прожити довге мирне життя.
Її життя обірвалося на війні.
Можливо, там, за межею земного болю, її зустрів той, кого вона так любила і за ким так сумувала останній місяць свого життя.
Марину Спасьонову поховали з військовими почестями на Алеї Слави в Охтирці.
Провести її в останню путь прийшли рідні, друзі, земляки, побратими та всі, хто знав і любив цю світлу дівчину.
Сьогодні її ім’я назавжди вписане до історії Охтирщини та України.
Світла пам’ять про Марину Спасьонову житиме у врятованих нею людях, у серцях рідних і в пам’яті вдячних земляків.
Вічна слава Героїні.
Олена ТЯГЛЕНКО
Читайте також:
• історії полеглих захисників Великописарівщини;
• матеріали рубрики «Наші Герої»;
• новини Охтирщини та життя прикордоння;
• спогади про земляків, які віддали життя за Україну
також читайте
