Ігор Валерійович Халєєв народився 28 вересня 1988 року в селі Пожня на Охтирщині. Саме тут, серед мальовничих краєвидів і важкої селянської праці, формувався його характер — спокійний, витривалий і працьовитий.
У Пожнянській школі його пам’ятають здібним учнем, якому легко давалися точні науки. Особливо любив математику, де кожна задача мала своє логічне рішення. Але життя готувало для нього набагато складніші випробування.
Після школи Ігор вступив до Харківського електромеханічного технікуму транспортного будівництва. Навчання успішно завершив у 2009 році, отримавши диплом молодшого спеціаліста.
Працював на різних роботах, не цурався жодної праці. Близькі кажуть: він умів працювати так, як працюють люди, які знають справжню ціну хліба й родини.
— Ігор ніколи не боявся ніякої роботи. Коли потрібно було заробити для родини — знаходив можливість. Працював навіть у страшенну спеку, коли інші вже не витримували, — розповідає Людмила Миронова.
Останнім часом Ігор проживав у Броварах на Київщині. Та коли країна потребувала захисників, не залишився осторонь.
2 грудня 2024 року чоловік добровільно підписав контракт і став до лав Збройних сил України.
Він служив стрільцем штурмової спеціалізованої роти «Шквал» військової частини А7400. Це була одна з найважчих ділянок фронту, де кожен день вимагав мужності, витримки й готовності ризикувати життям.
Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бердін Курської області зв’язок із воїном обірвався.
Для рідних почалися довгі місяці болісного очікування. Родина сподівалася на диво, молилася, чекала бодай якоїсь звістки. Але війна виявилася безжальною.
Попри всі життєві труднощі, найбільшим щастям і гордістю Ігоря був його 13-річний син Артем.
Для хлопчика батько був опорою, прикладом справжнього чоловіка та людини слова. Тепер Артемові доведеться дорослішати без батьківської підтримки, без його порад і обіймів.
У глибокій скорботі залишилися також мама та брат загиблого воїна.
Цей біль війни сьогодні переживають тисячі українських родин. І кожна така історія — це не просто статистика втрат, а зруйновані долі, недожиті роки та невимовний смуток.
Попрощатися з Ігорем Халєєвим в Охтирці прийшли рідні, друзі, побратими та небайдужі жителі громади.
Під звуки військового салюту земля Охтирщини прийняла свого захисника.
Люди стояли мовчки. Хтось плакав. Хтось стискав у руках квіти. Хтось дивився в небо, ніби намагаючись знайти там відповідь, чому війна забирає найкращих.
Ігор Халєєв прожив непросте, але чесне життя. Його витривалість, яку колись помічали навіть чужі, стала силою українського воїна.
Він віддав життя за Україну, за рідну землю, за майбутнє свого сина і всіх українських дітей.
Світла пам’ять Герою.
Вічна слава Захиснику України.
Читайте також:
— Як дрони нищать прикордонні села Великописарівщини
— Історії воїнів Охтирщини, які віддали життя за Україну
— Життя прикордоння: як громади Сумщини тримаються під обстрілами
Автор: Олена Тягленко
