Помер легендарний радійник Віктор Брень — творець Охтирського шкільного телерадіоцентру та багаторічний редактор ТРК «Охтирка». Спогади колег, студентів і журналістів.
Сумна новина з Охтирка надійшла сьогодні вранці – пішов засвіти аксакал Охтирського радіо, його творець і натхненник, мій учитель курсу електрорадіотехніки Віктор Дмитрович Брень.
Більше 65 років – практично все доросле життя – місцем його роботи була Охтирська школа №1. Тут, на другому поверсі, з нуля зовсім юним він створив шкільний радіоцентр, потім єдиний в Україні шкільний телецентр. Стараннями Віктора Дмитровича в кожному класі було встановлено приймачі, телевізори, що дозволяло вчителям урізноманітнювати уроки, демонструючи наукові фільми тощо. Дикторський, режисерський гарт під керівництвом наставника проходили учні. Я теж у десятому класі долучилася до цієї непростої праці, яка інколи вимотувала, але приносила й величезне задоволення. Ми тоді з колегою Ігорем Алексєєвим щотижня виходили в ефір із шкільними новинами, які самі й збирали, готували тексти передач. І завжди поруч був досвідчений радійник. Це були мої перші, часом неоковирні кроки в майбутню професію. Уміння триматися перед мікрофоном потім дуже знадобилися.
Віктор Дмитрович обожнював (і це не перебільшення!) свою роботу з тим рідкісним, майже юнацьким запалом, який не згасає з роками, любив своє дітище, зібране по гвинтику, по запчастинці. Він умів домовлятися з колегами. Так, професійні телекамери в робочому стані (вони й зараз такі) привезли аж із «Останкіно». Технікою допомагали телевізійники з Харкова й не тільки. Для Бреня це були не просто професійні обов’язки чи щоденна праця, а спосіб життя, покликання й справа, якій служив від серця і віддавав усього себе без залишку.
До речі, це він застосував автомат подачі шкільних дзвінків, і озвучка усіх загальношкільних заходів теж залежала від нього та його вихованців.
Пам’ятаю, як «за непотрібністю» чи через звичайний непрофесіоналізм «декого» спочатку припинив діяльність шкільний телерадіоцентр, а потім зазіхнули й на приміщення, де він розміщувався. Можна лише уявити, скільки нервів, а тепер розумієш і років життя, забрала у Віктора Дмитровича ота боротьба за історію й пам’ять. Замість того, щоб підтримати вчителя, організувати на базі центру, приміром, гурток, залучити учнів до медійної справи, простіше було розчерком пера все знищити. Але тоді, а потім ще не раз, вистояли й сам Віктор Дмитрович, і всі, хто його підтримував.
Наразі величезними стараннями Віктора Бреня все обладнання в робочому стані збереглося, і на його базі з 2004 року успішно діє комунальне підприємство «Телерадіокомпанія «Охтирка». Віктор Дмитрович практично до останнього дня свого життя працював, незважаючи на поважний вік, редактором, режисером, даючи можливість слухачам щодня у прямому ефірі слухати новини регіону, долучатися до творчих зустрічей із талановитими людьми рідного краю.
Важливо, що радіотрансляції відбуваються щодня, попри тривожну ситуацію на Сумщині. Хіба що винятком став той день, коли центральною вулицею міста, повз школу гнали ворожі танки. А потім знову були ефіри – навіть у найскладніші часи Віктор Брень та директор ТРК і незмінна ведуча Світлана Терешкова залишалися відданими професії, бо щиро вірили: журналістське слово здатне підтримати, допомогти й змінити життя людей.
Минулого року мої студенти, які навчаються журналістиці в Машинобудівному фаховому коледжі СумДУ, мали задоволення відвідати віртуальну екскурсію колишнім телецентром, яку провів Віктор Брень. Переходячи з кімнати в кімнату, розповідаючи студентам історію створення телерадіоцентру, тоді ж Віктор Дмитрович продемонстрував, як працюють ще бабінні професійні магнітофони, але при цьому зазначив, що в своїй роботі на міському радіо давно застосовують сучасні комп’ютерні технології для звукозапису та монтажу програм.
Ось як майбутні журналісти відгукнулися на побачене й почуте:
Аліна Якущенко:
«Онлайн-екскурсія до унікального шкільного телерадіоцентру відбулася в Охтирському ліцеї №1. Нас зустрів його засновник – Віктор Дмитрович Брень, людина, яка понад 60 років свого життя присвятила улюбленій справі. Він розповів про те, як створював центр, як працювали учні, і як це допомагало їм ще зі школи готуватися до майбутньої професії журналіста. Обладнання хоч і не використовується сьогодні, але повністю збережене та справне. Віктор Дмитрович поділився не тільки досвідом, а й дав нам щирі поради».
Ліза Ровна:
«Зустріч стала справжнім екскурсом у минуле, розкривши перед нами технічну еволюцію журналістики. Завдяки онлайн-туру по Охтирському радіо ми побачили унікальні зразки старої звукозаписувальної та відеоапаратури, що були незамінними інструментами для журналістів минулого. Особливо запам’яталася бесіда з професіоналом радіоефіру, який розкрив секрети своєї майстерності, поділився досвідом роботи “наживо” і розповів про свою любов до слова».
Каріна Забара:
«Онлайн-екскурсія до Охтирського радіо відкрила нам цілий світ старовинних мікрофонів, звукозаписувальної техніки, відеокамер та інших приладів, з якими працювали журналісти минулого століття».
Анастасія Лупійко:
«Першим кроком у цій захопливій подорожі в світ журналістики була віртуальна екскурсія до Охтирського радіо. Мені особливо сподобалося, як поєднали історію журналістської техніки з реальними історіями ведучих. Побачити старі мікрофони, касетні плівки, камери минулого століття — це як доторкнутися до журналістики іншої епохи. Але ще більш цінною для мене була розмова з працівниками радіо, які з такою теплотою і повагою говорили про свою роботу».
… Згадую… і так стає сумно навіть від однієї думки, що тепер, коли знову завітаю на Охтирське радіо, звично не побачу за режисерським пультом Віктора Дмитровича. Але він житиме в нашій пам’яті, в наших світлих спогадах.
А пам’ятником неординарній людині нехай стане відкритий у моїй рідній школі музей унікальної радіовідеотелетехніки імені В. Д. Бреня, куди екскурсії, переконана, не забаряться. Це надбання так важливо зберегти для історії.
Думаю, керівництво ліцею №1 виступить із такою ініціативою, а міські депутати одностайно підтримають її та присвоять аксакалу-радійнику звання Почесного громадянина міста Охтирка. Він заслужив це своєю самовідданою безкорисною працею упродовж усього свого довгого життя.
Наталія РОЗТОРГУЄВА
Надруковано зі скороченнями. Повний текст статті Наталії Розторгуєвої читайте в друкованому виданні “Ворскли” та її ПДФ-версії. Передплатити можна дистанціно 0667172898, vorskla1930@ukr.net
Читайте також
