Серед білого плетіння лісу,
Поміж крижаних снігів,
Сонячний промінчик на узліссі,
Малював нам тишу мирних днів.
О, яке натхнення і завзятість,
І безпечність золотих тирад,
Це було з бажань людських все взято,
Мріями наповнений заряд.
Нам би, просто жити, – забагато?
Дітлахам дитинства – без тривог,
Від сусіда злісного – загати,
Ну а долю… вирішить хай Бог.
В зграйку сів промінчик на узліссі,
Вимір – час, для них, не зледенів,
І спинивсь на витертому флісі,
Певно, кольорами світ збіднів.
01.02.2026 р. Тетяна Надточій
