В Охтирку повернувся з полону Вадим Стешенко
У цю суботу на центральній площі Охтирки знову зібралися ті, хто не втрачає надії.
Вже декілька років щосуботи вони виходять сюди з фотографіями, плакатами, молитвами — з серцем, повним болю і віри. Ті, у кого рідні в російському полоні.
Серед них — пан Микола Стешенко.
Протягом довгих місяців він тримав в руках фото свого сина Вадима, полоненого українського військового. І от сьогодні — день великої радості. Вадим повернувся з російського полону. Але навіть така радісна новина не зупинила пана Миколу. Він знову прийшов на акцію.
Каже:
— Не міг не прийти. Бо мій Вадим повернувся, але ще багато хлопців — там. Я знаю, як це — чекати. І знаю, як це — дочекатися. Тепер буду сприходити сюди уже разом із сином. І ми будемо підтримувати тих, хто ще чекає…
Зараз Вадим проходить реабілітацію. Він ще не бачився з родиною. Але його повернення — це промінь надії для сотень інших сімей. Це доказ того, що молитви чуються, що боротьба триває, що життя перемагає.
Під час короткої розмови з паном Миколою, важко було стримати емоції. Не до мікрофонів було — тремтів голос, світилися очі. Це була тиха, щира радість батька, змішана з болем за інших дітей, які досі чекають на порятунок. І хочеться сказати кожному, хто зараз сумнівається, чи є сенс в цих акціях, в листах, в публічних зверненнях.
Є!
Бо саме завдяки наполегливим діям родин і активістів, завдяки спільній молитві й тиску з боку небайдужих, українські полонені повертаються додому.
Один за одним.
Кожне ім’я — це окрема історія, окрема боротьба. І тому ми будемо чекати. Всіх.
Вадим повернувся — і ми святкуємо.
Але попереду ще багато обіймів, які мають статися. Багато зустрічей, які мають відбутись. І вони відбудуться.
Бо ми — разом. І ми — сильні.
Дивіться відео на ютуб каналі газети “Ворскла” та підписуйтеся на нього, щоб знати більше
