icon clock21.04.2024
icon eye1157
Новини

Дрони та медобладнання від друзів Іван Лозовий передав друзям у 93-ю бригаду Холодний Яр

«Нам на день потрібно не менше 15 дронів. З них досягають мети 80 відсотків. І це дуже хороший результат…» — із розмови з воїном спеціального «дронового загону» 93-ї бригади «Холодний Яр».

Де і як збирають дрони
— Збираю дрони, скоро повезу їх у 93-ю бригаду, — почув у слухавці голос волонтера і добровольця ЗСУ Івана Лозового, — Якщо є бажання, пропоную супроводжувати у поїздці на фронт.


Як можна відмовитися від такої пропозиції, особливо коли є чим доїхати, є з ким, а головне — відчути себе причетним до доброї справи — допомоги нашим воїнам та написати про їхню роботу — знищення ворогів. Щоправда було й окреме бажання дізнатися, як же це Іван Лозовий збирає дрони. Знаючи його кипучу натуру не здивувався б, якщо він організував у себе в квартирі виробництво дронів. Тим більше, що останнім часом все більше стає ентузіастів, які не чекаючи від уряду виконання обіцянки надати мільйон дронів нашій армії, самі стають виробниками техніки, необхідної для перемоги.


Свого часу міністр цифрової трансформації Михайло Федоров навіть закликав українців приєднатися до проєкту складання FPV-дронів вдома.
Адже кожен хто допомагає у придбанні чи збиранні дронів полегшує бійцям боротьбу. Завдяки цьому воїни наближають перемогу України, яка є мрією кожної української сім’ї.
До того ж допомога військовим – це не послуга, це святий обовязок кожного громадянина. Хоча потім з’ясувалося, що виробництво дронів вдома наші воїни сприймають неоднозначнор. Так довелося почути пізніше при спілкуванні з воїнами з 93-ї бригади, такі дрони часто недосконалі, зроблені не за єдиними стандартами і потребують перевірки. Тому закликаючи до виробництва дронів в гаражах та квартирах міністр мав би хоча б пообіцяти (як це звикли можновладці) надавати необхідну проєктну документацію та електронні плати, якщо вже держава сама не може налагодити випуск вітчизняних дронів на належному рівні. Але то окрема тема.


Як з’ясувалося, Іван Лозовий поки що збирав дрони не із запчастин, а шукав по всьому Києву де їх можна придбати, бо завдяки нашим волонтерам, які поспішають придбати цю необхідну для перемоги техніку і передають її в ЗСУ, коптери стали іноді дефіцитним товаром.
Як пізніше повідомив Іван Іванович, чотири дрони придбав для 93-ї бригади Давид Сакварелідзе. Вони й були доставлені холодноярцям.


Пан Іван говорить, що це небагато, але разом із своїм другом Нестором Зарічним він відвіз на фронт медичне обладнання, що теж надзвичайно потрібне воїнам, вартістю 40 тисяч доларів і передав його прямо начмеду 1-го батальйону 93-ої бригади і бригаді.


Дорогою на фронт
Шлях до Костянтинівки Іван Лозовий запропонував здійснити в два етапи. Із досвіду сказав, що краще виїхати безпосередньо на фронт із самого ранку, поки не такий інтенсивний рух.
Заночували в Харкові, який по суті давно сам є прифронтовим містом. Усю ніч там вмикалася сирена і були чути звуки вибухів. Не спалося через сирену, тому рушили в дорогу ще до закінчення комендантської години. Добре, що в Івана Лозового є якась перепустка, що дозволяє це робити. Та й журналіст «Ворскли» несміливо демонстрував свою Прес-карту акредитації ЗСУ. Але на неї ніхто не дивився. Очевидно на блок-постах воїни думали, що дарма на фронт ніхто їхати не буде.

Вгорі — житловий будинок в Ізюмі, внизу — відділення “Укрпошти” у Великій Писарівці. Руйнівний почерк росіян скрізь одинаковий

Відразу після Харкова стали все частіше проявлятися сліди руйнувань, що залишилися тут ще з початку повномасштабної агресії. Раніше, при спілкування з колегою, редактором газети «Обрії Ізюмщини» Костянтином Григоренком він розповідав, яких жахливих пошкоджень зазнали цілі квартали міста Ізюм та села Ізюмського району. Але слова то одне, а бачити це на власні очі набагато страшніше. Хто міг подувати, що всього за декаду після цієї поїдки таких же руйнувань зазнає і рідна Великописарівщина, коли прикордонні села були знищені фактично вщент, як і центр Великої Писарівки та цілі вулиці у селищі.


Іван Лозовий сприймав картину руйнувань спокійніше, бо вже неодноразово їздив цим шляхом і вже звик, якщо до такого можна звикнути, до страшної картини зруйнованих сіл та селищ Харківщини.


Донецька область
У тому, що, на жаль, до всього люди звикають, довелося пересвідчитися на кордоні з Донецькою областю. Біля розстріляного та посіченого уламками знаку на в’їзді сюди фотографувалися люди. Одна група зробила це навіть зі сміхом, аж поки воїн з блокпосту не навів на них дуло автомата і не запитав, що їх так розвеселило.


Пам’ятаю на в’їзді в Слов’янськ знаменитий базар керамічних виробів. Глиняні ведмедики, гноми, їжаки, лелеки тощо, посуд та інші вироби місцевого комбінату розходилися колись всією Україною та вивозилися за її межі. Важко було пройти повз ятки, де були представлені вироби українських майстрів, а не китайські підробки, якими зараз торгують навіть в столиці глиняних виробів Опішні на Полтавщині.


Зараз базар у Слов’янську порожній, хоча слідів руйнувань практично не видно. Просто через російську агресію перестав працювати і завод керамічних виробів, і десятки інших підприємств у цьому промислово-курортному містові. Роботу втратили десятки тисяч працівників, багато з яких (чого там правду приховувати) чекали приходу руського міра. Чи прозріли вони зараз? Можливо.
Але життя триває. Люди кудись поспішають, метушаться або ж ідуть неквапливо. Щоправда, скрізь похмуро та сумно. А як може бути інакше, коли фронт зовсім поруч і перспективи розвитку регіону дуже неперспективні?!


Серед побратимів
Ще при зустрічі з Іваном Лозовим увагу привернули два величезних траурних вінки, які він віз, очевидно, з самого Києва. Про таке не прийнято розпитувати, для кого вони, але дорогою Іван Іванович розговорився сам і розповів про дивовижну жінку Наталію Заварзіну з Костянтинівки, яка піклувалася про наших воїнів.


Перебуваючи в розташуванні 93-ї бригади Іван Лозовий сам часто зупинявся у неї на кілька днів, а хтось із побратимів жив тут постійно до чергової ротації чи іншої причини вибуття із числа квартирантів.


Кошти за проживання жінка не брала. Більше того, пані Наталія готувала, ремонтувала одяг нашим хлопцям, прала для них і все за власних рахунок, категорично відмовляючись брати кошти із захисників. Витрачала на це гроші, які присилала їй з-за кордону сестра та ліки та проживання. Мабуть саме через таку постійну самопожертву й пішла із життя жінка у доволі молодому, як на мене, віці.


На похорони Іван Лозовий не встигнув приїхати, а от останню данину пам’яті віддав, побувавши на кладовищі. Зовсім поруч вибухали снаряди, неначе постійний салют над могилою патріотки України. Сумний салют.
А приклад життєвого подвигу жінки — свідчення, що Донбас — місце проживання українських патріотів.


Розрадила Івана Лозового зустріч з воїнами 93-ї бригади. Тут якраз нещодавно створили спецпідрозділ дронщиків зі справжніх професіоналів. Раніше вони служили розрізнено і теж наносили своєю технікою та вмінням чимало школи ворогу. А зараз оператори дронів перетворилися у справжній смертоносний для ворога підрозділ помсти.
Втрати коптерів у їхньому загоні через дії ворожих засобів радіо-електронної боротьби (РЕБ) складають не більше 20 відсотків. У той час, як у середньому такий показник складає 50 і більше відсотків. Чому так, пояснив один із бійців, родом з Дніпропетровщини. За мирного життя він був електрозварювальником, а робота з радіодеталями була його хобі. І це надзвичайно знадобилося на фронті.


Навіть не кустарні, а «заводські» дрони цей майстер перероблює, налаштовуючи по своєму приймально-передавальні антенки і навіть гвинти техніки, перепрошиває плати і літальні апарати стають менш піддатливими для засобів РЕБ. Ну й майстерність операторів має величезне значення. Як приклад, навіть втративши відеозв’язок зі своїм дроном, оператор «по пам’яті» закінчив маневр і знищив ворожий бліндаж, а разом і з ним оператора РЕБ.


У розмові з Іваном Лозовим воїни дякували на таку вчасну допомогу дронами. Вона важлива ще й через бюрократію у війську. На жаль, за існуючими вимогами, бійці не отримають зі складів нові дрони замість втрачених, аж поки не здадуть звіт за їхнє використання. А це не завжди можна зробити вчасно через бойові дії. От і виходить, що бійці можуть заступати на чергування, не маючи в наявності навіть мінімальної кількості дронів. А цих, чотирьох коптерів, що їх привіз побратим із Києва, вистачить на час, поки привезуть дрони зі складів.


Всі дружно лаяли верхівку держави, у якої далі обіцянок забезпечити військо хоча б мільйоном дронів, справа не йде. І досі воїнів забезпечують цими літальними апаратами в основному волонтери.
Побачене на фронті не порадувало. Ворог накривав Часів Яр з усіх видів зброї. Наші бійці через дефіцит боєприпасів відповідали зрідка.
За місяць ситуація погіршилася кардинально. Деякі військові експерти вважають, якщо вже зараз наші воїни не отримають необхідної зброї, Часів Яр ми можемо втратити.
А щодо кипучої натури Івана Лозового, то він знову подивував і цей місць не втратив дарма — пішов навчатися на оператора FPV-дрона (камікадзе).
Олексій ПАСЮГА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *