Село Яблучне провело в останню путь свого земляка — мужнього захисника України, турботливого батька чотирьох синів Артема Володимировича Гаврилова.
Його життя обірвала війна, але пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав.
«Я без нього — ніхто. Я його просто сильно кохала. Так, як він мене кохав, так і я його. Це відчувалося в кожному погляді, вчинках, рухах… І буду його пам’ятати завжди», — крізь сльози говорить дружина Інна.
Артем Гаврилов народився 2 листопада 1984 року у простій сільській родині, де виховували трьох синів. Закінчив Яблучненську школу, а згодом здобув професію плиточника-облицювальника у Сумах.
Односельці згадують його як спокійну, чесну і працьовиту людину. Свого часу Артем працював завгоспом у школі, пізніше — охоронцем на тракторній бригаді місцевого сільгосппідприємства.
Колишня директорка школи Лідія Ковака згадує:
«Відповідальний працівник, якому можна беззастережно довіряти, людина зі спокійним характером і дуже хазяйновита».
Історія Артема та його дружини Інни тривала понад двадцять років. Познайомилися вони ще в юності на Луганщині, а згодом створили міцну родину.
«Двадцять років прожили душа в душу, доки не розлучила нас ця клята війна», — каже дружина.
Разом вони виховали чотирьох синів. Для старшого Володимира Артем став справжнім батьком — виховав, підтримав і допоміг стати чоловіком.
Рідні згадують, що він був дуже турботливим батьком, ніколи даремно не сварив дітей, любив чесність і правду.
Восени 2022 року Артема вперше мобілізували, але згодом повернули додому через неповнолітніх дітей. Він знову працював, дбав про родину та господарство.
Та 12 серпня 2025 року чоловік знову став до лав Збройних Сил України.
Його старший син Володимир також із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави. Батько й син у різних підрозділах боролися за майбутнє України та своєї родини.
Родина пережила чотири з половиною місяці болісної невідомості без жодної звістки від Артема.
Найдорожчим для дружини залишилося останнє привітання, яке побратими передали їй по рації у День народження:
«Інна, сонечко, вітаю тебе з Днем народження. У мене все добре, живий і здоровий, скоро буду на зв’язку. Передавай усім вітання і поцілуй. Люблю. Цілую. Сумую за вами…»
Ці слова стали останньою ниточкою зв’язку між ним і родиною.
4 січня 2026 року Артем Гаврилов загинув під час виконання бойового завдання в районі Мирнограда Покровського району Донецької області.
Він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та Україні.
Поховали воїна у рідному Яблучному.
Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та жителі громади. Над могилою замайорів синьо-жовтий прапор — символ мужності, свободи та незламності.
Світла пам’ять і вічна слава Герою Артему Гаврилову. Щирі співчуття родині.
Читайте також:
— історії захисників із Сумщини;
— матеріали рубрики «Життя прикордоння»;
— спогади про Героїв Великописарівщини на сайті «Ворскла».
Надруковано зі скороченнями. Повний текст статті Олени Тягленко читайте у друкованому випуску газети «Ворскла» та в PDF-версії видання. Передплатити газету можна за телефоном редакції 066 717 28 98 або написавши на електронну пошту: vorskla1930@ukr.net
Читайте також
