Нещодавно у Великописарівську громаду надійшла трагічна звістка: на Куп’янському напрямку, поблизу міста Вовчанськ на Харківщині, від прямого влучання танка загинув наш земляк, воїн ЗСУ Василь Тарасенко. Його молоде життя обірвав російський агресор, який продовжує нищити нашу землю.
З перших днів повномасштабного вторгнення ворога Василь без вагань став на захист рідної землі. Його мужність, відданість і сила духу назавжди залишаться в наших серцях.
НЕЛЕГКА ДОЛЯ ТА ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ
Доля Василя була нелегкою. Він народився в Сумах, до семи років виховувався в дитячому будинку й інтернаті. Його життя змінилося, коли подружжя Людмили та Павла Растворових із Великої Писарівки стало прийомними батьками для нього і ще одного хлопчика Кирила. Після смерті чоловіка пані Людмила сама виховувала дітей. Незважаючи на слабке здоров’я, вона ніколи не скаржилася, а завжди хвалила своїх хлопців, які були для неї великою опорою.
Василь ріс дуже відповідальним і працьовитим. Ще зі шкільних років він підробляв, виконуючи будь-яку роботу: від вантажника до дроворуба. Один із жителів громади, Анатолій Юхименко, розповів, що Василь, був худорлявим і невисокого зросту, але відрізнявся силою і витривалістю: «За день він запросто нарубував машину дров. Якось я розповів знайомому про хлопця, який перерубав відразу сім складометрів, а той навіть не повірив», — поділився чоловік.
ВІРНИЙ ДРУГ І СИН
Навіть на фронті Василь Тарасенко продовжував піклуватися про своїх близьких. Коли його прийомна мама потребувала термінового лікування, він, перебуваючи на Донецькому напрямку, домовився про її евакуацію з Великої Писарівки до лікарні м. Суми, а пізніше винайняв їй квартиру та допоміг коштами.
Допомагав він і побратимам свого підрозділу, збираючи кошти на придбання автівки, приладу нічного бачення чи гуми для коліс, а також на реабілітацію військових. Він говорив: «…Кожна втрата – це не крок назад, а причина стояти ще міцніше. Ворог заплатить за кожну краплю української крові. Ми сильні… і ми доведемо: Україну не зламати, перемога буде за нами!»
У житті Василя, на щастя, несподівано з’явилася Інна Захарченко, директорка БФ «Геометрія Добра», яка підтримує військовим і постраждалим цивільним. Більше трьох років Інна Анатоліївна піклується й про захисників із Великописарівщини. Василю ж вона допомогла з бронежилетом. Із цього й почалася їхня справжня дружба. Згодом цю тендітну і мужню жінку він став називати мамою за все те добро, яке вона робила для військових і для нього особисто. Кожна посилка волонтерської допомоги від Інни Захарченко для підрозділу, в якому служив Василь, ставала великою підтримкою, а хвилини уваги під час коротких зустрічей із нею були для військового як світло в темну пору, як надія на перемогу. «За період знайомства з Васею, він став для мене як син, за якого я постійно хвилювалася», — написала Інна Захарченко в Facebook після звістки про його загибель. Вона з сумом додала: «Ти на вигляд був такий маленький хлопчина, якого весь час хотілося обійняти міцно-міцно і показати тобі щасливе життя, але ти був справжнім чоловіком, який самостійно зробив вибір — захищати Україну».
ПОЕТ ІЗ ФРОНТУ
Василь був особливою, творчою та креативною людиною. Ще в школі він почав писати вірші. У хвилини короткого відпочинку на передовій він продовжував римувати по те, що його хвилювало,— на патріотичну тематику та про кохання. Деякі рядки поезії він поклав на музику, і вони швидко знайшли своїх шанувальників.
Давньою мрією хлопця була зустріч із українською співачкою Тіною Кароль. Під час однієї з відпусток вона збулася. На концерті в Києві Василь вручив співачці квіти, а вона запросила його на каву.
ПАМ’ЯТЬ У СЕРЦЯХ
Звістка про загибель Василя стала шоком для багатьох. Його колишні вчителі з Великописарівської школи не могли повірити в трагедію. «Доземний уклін і вічна пам’ять нашому Василькові! Пишемо, плачемо, а ні розум, ні серце не сприймають», «Мій непосидючий, креативний учню, вічна слава і пам’ять тобі, Герою!» — написали Катерина Обідець і Наталія Безуська.
Про загиблого з теплотою згадує Зоя Драгун, колишня директорка позашкільного закладу — Станції юних натуралістів, куди Василь приходив на гуртки й активно цікавився дослідницькою роботою.
Життя нашого захисника обірвалося тоді, коли йому потрібно було розквітати. Попереду в нього могло б бути щасливе кохання, сім’я та велике майбутнє, але, на жаль, не судилося.
Останнім прихистком Василя Тарасенка стала рідна Сумщина, яку він так любив! Героя поховають на кладовищі в м.Охтирка, поруч із побратимами. В останню путь його проведуть рідні і близькі йому люди та військовослужбовці з його 72 бригади Чорних Запорожців — з усіма почестями, з шаною і вдячністю за кожен прожитий день.
15 вересня йому виповнилося б 26 років…
«Так хочеться додому… Ти знаєш, як хочеться додому!» — писав Василь у своєму вірші, що згодом став піснею. Він повернувся назавжди додому…
Олена ТЯГЛЕНКО
Із глибоким сумом повідомляємо, що 27 серпня 2025 року о 12:00
в українській православній церкві (ПЦУ) Храмі Успіння Пресвятої Богородиці Сумської єпархії в м. Охтирка, відбудеться відспівування та прощання з нашим Героєм — ТАРАСЕНКОМ Василем
Він віддав своє життя за Україну, за кожного з нас, за мир на нашій землі
Його подвиг — це приклад справжньої мужності, сили духу та любові до Батьківщини
Просимо всіх, хто знав Василя прийти і провести Героя в останню путь
Вшануймо його пам’ять спільною молитвою та присутністю
Вічна слава Герою!
Вічна пам’ять!
