«Кириківка – несподіване відкриття. Ми із сестрою Ольгою – завзяті мандрівниці. Ще до війни об’їхали майже всю Україну. Наша країна має безліч природних, історичних, архітектурних та мистецьких принад . Не так давно довелося побувати і в Європі. А сьогодні нас здивувала Кириківка. Район колишнього цукрового заводу – це ж маленька Європа, наче Амстердам зійшов із картинки. Цікаве поруч. А ми вік прожили і не знали».
Таке враження після мандрівки у Тетяни Глушкової. А ми, як і обіцяли, продовжимо нашу мандрівну історію у Кириківку разом із «Українським клубом Охтирки».
МАРШРУТ ОХТИРКА – КИРИКІВКА
Традиційно збираємося біля Шевченка. 9.00 – хвилина мовчання. Вшанування пам’яті загиблих захисників і цивільних. Прикро, що в центрі міста ритуал пошани не увійшов у традицію. А коли це відбувається, наприклад, у крамниці «Аврора», переймаєшся повагою до працівників закладу.
Ми любимо Охтирку. І пам’ятаємо наших героїв. Завдяки нашим захисникам ми живемо у вільній країні і маємо можливість подорожувати. «Український клуб Охтирки» продовжує відкривати сусідні громади. Нещодавно ми розповідали вам про «неймовірний політ місцевого значення». Цього разу ми здійснили повноцінну екскурсію у Кириківку та Іванівку та ще й відпочили на Ворсклі. Наші екскурсоводи – Оксана Кузьменко та Олександр Ткаченко.
КИРИКІВКА. ШКОЛА
На порозі Кириківської школи нас зустрічає Оксана Кузьменко. Пані Оксана в минулому – директорка Кириківської ЗОШ. Наразі – викладачка української мови та літератури, новаторка НУШ та активна дослідниця свого краю. Відразу Оксана Михайлівна ознайомила мандрівників із історією школи. Споруда побудована за часів Харитоненка, у 1912 році, як училище для робітників цукрового заводу. А тоді стався жовтневий переворот… І училище стало школою.
У 2012 році під час ремонту під порогом школи знайшли авіабомбу часів Другої Світової війни і великий архів діяльності школи до Другої Світової. Старі документи допомагають зрозуміти історію селища. – Пані Оксана відкрила охтирським мандрівникам унікальну інформацію про своїх земляків та чомусь замовчувані історичні факти. Тож слухайте далі.
Олександр Богомазов. Я не так давно дізналася про цього українського художника, який родом із нашого краю, із Янкового Рогу. Був запит із МАН (мала академія наук). Тема – «Український авангард». Ми просто не усвідомлюємо настільки ця людина велика особистість. І мене це бентежить. Тому продовжую пошуки і ділюся інформацією із своїми вихованцями, насамперед, і зі всіма охочими. Німці шанують свого Гете, британці – Шекспіра, французи – Бальзака. А ми так багатьох іще не знаємо. Причина – уже відома, – так починає інтерактивний урок наша провідниця у світ мистецтва, а точніше у світ українського авангарду.
Охтирські мандрівники уважно слухають цікавезну розповідь про життя і творчість Олександра Богомазова, українського художника, графіка, викладача і теоретика мистецтва. Богомазов – один із найбільших футуристів Європи. Власне, їх три найвизначніших художників світового авангарду: Франц Марк, Умберто Боччоні та Олександр Богомазов. Роботи Богомазова знаходяться в різних музеях та приватних колекціях по всьому світу, включаючи Нью- Йорк ( музей Гуггенхейма та МоМА), Лондон, Венецію, Цюріх, Токіо, Сан-Франциско, Загреб… У музеї футуризму в місті Утрехт (Нідерланди) картини Богомазова представлені в постійнодіючій експозиції. Окрім музеїв, роботи Богомазова періодично з’являються на виставках, а також видаються каталогами, присвяченими його творам. В Україні роботи Богомазова представлені в Національному художньому музеї України, в Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького.
Картина Олександра Богомазова «Абстрактний пейзаж» була продана за 1 273 000 $ серед приватних колекціонерів. А художник за життя бідував і помер від сухот у Києві… Уже багато чого відомо про великого українського художника. «Через світ Олександр Богомазов повертається до нас, в Україну», – підкреслює пані Оксана. Так воно і є. Відкривайте Інтернет, дізнавайтесь, любі друзі.
«Український клуб Охтирки» надихнувся мистецтвом нашого земляка, ознайомилися із його творчістю та дещицею інформації із біографії. Побачили на екрані найвідоміші картини Богомазова: триптих «Пилярі», «Космос», «Трамвай. Львівська вулиця у Києві», «Сінний базар»… «Кожне явище має рух», – зазначив у свій час Богомазов, теоретик мистецтва. Тепер наша черга «рухати» інформацію далі, популяризувати на всіх рівнях. Дивно, що зацікавлення до особистості великого художника так небагато. «Український клуб Охтирки» були першими. Без сумніву, на заваді є війна. Кляті росіяни!.. Пані Оксана згадує, що громада мала плани у культурному розвитку території, один із них – створення творчого простору.
ПАМ’ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ. КАЛЕНИК ТЕРЕЩЕНКО
На території Кириківської ЗОШ нас чекало ще одне відкриття. Пам’ятник Шевченку, точніше погруддя Кобзареві на високому постаменті. Ви скажете, що мовляв, цим не здивувати – у кожному місті й селі є пам’ятник Шевченку. Та в Кириківці, він унікальний за датою встановлення. Погруддя Кобзареві належить до одного із 30 робіт українського скульптора Каленика Терещенка. У 1923 році перше погруддя було установлене на Чернечій горі у Каневі. Це був один із перших вітчизняних пам’ятників Тарасу Шевченку. А друге, аналогічне – у Кириківці. У Каневі погруддя на Чернечій горі простояло 16 років, потім замінили на більш величний монумент, погруддя наразі знаходиться у музеї. У Кириківці на шкільному подвір’ї погруддя величається й досі. І табличка така як у Каневі.
Терещенко Каленик (Каленій) Мефодійович (1879-1969рр), український скульптор. Народився у селі Попівка, Звенигородського району, Черкаської області. 1902-1914рр Калень Терещенко набирається мистецького досвіду у майстерні В.Беклємішева у Петербурзі… Після навчання оформлював палаци Петергофа та Царського Села… Через революцію повернувся у Попівку. У 1920 році разом із сестрою Софією та братом Нифонтом заснували художню школу у м. Звенигородка… У старості його знали як «сліпого діда, що плів кошики із лози». Похований разом із могилою сестри Софії у Звенигородці.
«… Шкода, що його ім’я незнане багатьма українцями…З усіх сьогодні робіт Каленика Терещенка на п’єдесталі стоїть лише погруддя у м. Городище. Окремі бездумно знищені як «застарілі», інші стали музейними експонатами, або, як у Моринцях прикрашають один із куточків школи… Скульптор Матвій Манізер, автор величного пам’ятника Тарасу Шевченку у Харкові, багато що запозичив у скромного, а тому майже невідомого творця із Звенигородки… Композиція у Харкові така, як у Каленика Терещенка. Бо ідеї кралися в усі часи! Саме Каленик Терещенко – один із перших розпочав Шевченкіану в пам’ятниках» (Ольга Осипенко, наукова співробітниця музею м. Городище «Творець Шевченкіани». 28.08.2019р. газета «День»).
Що ж виходить? Чому нікому невідомо про існування у с.Кириківка погруддя Шевченку роботи Каленика Терещенка? Підтвердженням того є підпис автора на погрудді. Пам’ятник Шевченку встановлений у Кириківці завдяки особистому знайомству голови сільради Куліша із скульптором Терещенком… Тож історія Шевченкіани має місце на продовження.
