25 серпня – День міста. Охтирці виповнилося 383 роки. У «Охтирському молодіжному центрі» цей день відзначили по особливому. У програмі були «Міські розмови», «Архітектурна прогулянка», «Кінопоказ програми «СОУЛ» («Спадщина Охтирки у людях»). У цьому номері про архітектора, екскурсію містом, виклики сьогодення та майбутнє туристичної Охтирки. Цікаво, чи вдалося Федору Чернову відтворити унікальний слобожанський дух міста у своїй архітектурній прогулянці? Знайомтесь, Федір Чернов, 22 роки, народився в Охтирці, наразі проживає у Києві, бакалавр Харківського національного університету будівництва та архітектури, нині здобуває магістерський рівень у Київському національному університеті будівництва та архітектури. Захоплення – громадська діяльність, проєкт-менеджмент, творчість.
— Федоре, коли і як почалося твоє захоплення краєзнавством?
— Ще зі школи мене цікавила історія рідного краю, мистецтво, міське життя. Серйозно почав займатися краєзнавством у 7-8 класах. Відколи став студентом МАН (мала академія наук) і писав різні наукові роботи, приймав участь у різноманітних проектах саме з історії краєзнавства.
— У якості гіда ти вперше, чи вже маєш досвід? Якщо так, то який?
— Не вперше. Маю невеликий досвід. У 2016 році приймав участь у екскурсії МАН «Багрянівськими стежками», розповідав про одну із локацій із життя Івана Багряного в Охтирці, також проводив імпровізовану екскурсію містом для волонтерів БУР («Будуємо Україну разом») , які приїхали з усієї України в Охтирку на БУРтабір. Це моя третя екскурсія, та все ж професійним гідом назвати себе не можу, це більше любительська діяльність.
— «Архітектурна прогулянка містом» 25 серпня – це твоя авторська екскурсія чи хтось допомагав?
— Безпосередньо програму екскурсії я навіть не складав. Я готувався до неї на ходу. Але для того, щоб мати цей багаж знань мені допоміг досвід МАН, моя наукова діяльність в університеті, в принципі, моя архітектурна освіта, спілкування з колегами зі сфери краєзнавства, культури та громадської діяльності. Цей синтез знань вилився у таку екскурсійну програму, яка хоч і імпровізована, та все ж, вважаю, проведена на достойному рівні.
— Як виглядав маршрут прогулянки?
— Ми почали в укритті, в конференц-залі ОМЦ (Охтирський молодіжний центр) і пройшли через район пивоварного заводу. Далі вздовж школи №1, тепер ліцею, пройшли до Успенської площі, зайшли у двір гімназії, де зупинилися біля цегляного корпусу колишньої чоловічої гімназії. Далі до МЦКіД «Кнєжа», по вулиці Незалежності до Соборної площі і повернулися до ОМЦ через район міського ринку, провулок Харківський, минули Будинок офіцерів, зайшли на територію парового млина, що на вулиці Шевченка, відвідали наш Центр розвитку вуличних культур. Ось такий маршрут.
— Пивоварний завод, Успенська церква, Народний Дім, краєзнавчий музей, Покровський собор, Графська церква – у чому архітектурна унікальність даних споруд?
— По суті, я розповідав про всі значимі об’єкти, які можна було зустріти по маршруту. Пивзавод – тому що існує вже понад 110 років. Це дуже знакове місце для промисловості Охтирки, для пивоварної культури і, врешті, для популяризації «Живчика». Народний Дім – це пафосний зразок провінційної архітектури, ампіру, неокласики. У нього дуже цікава історія – для побудови збирала кошти всі громада. Ця будівля знакова для Охтирки, бо тут працював і творив Іван Багряний в один із найцікавіших періодів свого життя. Розповів гостям про залишки Успенської церкви, її історію, значення в архітектурі, в традиціях Слобожанщини. Будівля краєзнавчого музею має свою давню історію. Ми мали змогу завітати до Мистецького простору музею, директорка Людмила Володимирівна Міщенко якраз проводила захід, присвячений Дню міста. Покровський собор є однією із визначних пам’яток козацької архітектури. Графська церква – як пам’ятка декабризму і класичної архітектури. Унікальність архітектури Охтирки, насамперед, у стильовому різноманітті, оскільки в Охтирці можна зустріти риси неоготики, неокласицизму, ренесансу, традиційної слобожанської архітектури, еклектики. І все це зібрано у локації, яку можна обійти за півтори години. Наше середмістя – це музей просто неба. Ще одна містобудівна унікальність в тому, що Охтирка зберегла купецький центр міста Слобідської України ХІХ-початку ХХ століття майже в первозданному вигляді. Унікальність Охтирки – це історичний адміністративний поділ на сотні.
— Чи багато охочих зібралося, щоб дізнатися більше про своє місто? Яка вікова категорія?
— На екскурсію зібралося близько 20 чоловік. Для мене це дуже великий показник. Боявся, що буде менше. Я дуже задоволений такою кількістю охочих дізнатися більше про історію Охтирки. Окрім молоді були і люди старші за 35 років. Були і молоді сім’ї з дітьми, і просто сім’ї, мої колеги краєзнавці.
— Чи вдалося тобі донести слобожанський дух міста своїм гостям, як думаєш?
— Думаю, що так. Я розповів багато цікавого і про сотні, і про традиції забудови центру Охтирки, слобожанські традиції, історичні моменти, якими ми пишаємося. Вважаю, що я зацікавив і гостей із Києва і Чернівців. Охтирчани ж упевнилися в тому, що Охтирка – не провінційне місто, а дійсно серцебиття Слобожанщини.
— Які питання задавали учасники прогулянки?
— Різноманітні. Багатьох зацікавила локація Успенської церкви, зруйнованої радянською владою у 1930-х роках. Це був зразок козацької архітектури. Із Успенською церквою пов’язано багато цінних історичних моментів. Також багатьох цікавила перспектива дослідження та можливе розкриття підвального храму та відбудова Успенського собору. Дуже багато балакали про охтирські сотні і про те, чому на кожній сотні був храм, про роль храмів у гуртуванні громади. Також екскурсантів цікавила забудова Соборної площі довкола Покровського собору – прекрасні житлові та комерційні споруди.
— Охтирка змінилася ще до війни. Місто втрачає свій образ. Війна додала розруху. Як зберегти унікальний слобожанський дух міста, на твою думку?
— Насамперед, це повинні розуміти самі містяни. Ми живемо у демократичному суспільстві, і те, що відбувається у місті – це наслідок вибору самих охтирчан, або їх бездіяльності. Якщо казати про формальні моменти, це дійсно затвердження і виконання дизайн-коду, це виконання пам’яткоохоронного законодавств, та найголовніше – це розуміння містянами цінності історичного спадку і готовність активно відстоювати архітектурне міське середовище на різних рівнях у різних форматах.
— Офіційно визнаною датою заснування Охтирки вважається 29 вересня 1641 року. Довгий час охтирчани святкували саме цього дня. Потім День міста поєднали із днем визволення від фашистських загарбників. Може прийшов час переосмислити радянське минуле, як думаєш?
— Ми спілкувалися про дату заснування міста із нашими наставниками із Мистецького Арсеналу і дійсно традиція святкування дня міста у такий контраверсійний, з ідеологічної точки зору, день не вважаю цілком доречним. На жаль, у відкритих джерелах не знайшов дату заснування Охтирки саме 29 вересня. Якщо ви готові поділитися такою інформацією, я радо з нею ознайомлюсь,і , можливо, вже наступного року ми підготуємо міські заходи саме на цей день.
— Яким би ти хотів бачити наше місто після Перемоги? Що змінити, що побудувати? Як поєднати пам’ятні знаки і місця відпочинку?
— Я мрію щоб наше місто стало центром зростання. Містом, яке не хотілося б покидати, а , навпаки, хотілося б повертатися. Щоб у Охтирці було багато зелених зон, чиста річка, менше автомобільного навантаження, зрозумілий і доступний громадський транспорт, абсолютно інтерактивна неупереджена система охорони здоров’я, зв’язок із місцевим самоврядуванням, допомога молодим сім’ям. І, звичайно, розвиток бізнесу, різних інституцій, послуг комунальної сфери. Щодо пам’ятних знаків та місць відпочинку – хотілося б це урегулювати і дати їм круте архітектурне обрамлення, як це, наприклад, зробили у Львові в пам’ять про Небесну Сотню. В перспективі може статися у Києві, коли відкриють Музей Революції Гідності. Хотілося б інтегрувати саме ці аспекти пам’яті у міський простір, щоб пам’ять дійсно жила і майбутні покоління могли переосмислити і аналізувати всі події, які відбулися, а не просто консервувати відчуття втрати і скорботи.
— Що потрібно зробити для того, щоб Охтирка стала туристичним магнітом не тільки України а й для всього світу?
— Насамперед, треба говорити, розповідати про Охтирку своїм друзям із інших міст, їздити на різні форуми і фестивалі і запрошувати людей у гості. Сарафанне радіо ще ніхто не відміняв. Важливий момент – брендові продукція, оскільки туристи дуже люблять очима. До речі, в рамках проєкту ОМЦ зробили мерч (продукція із символікою організації), який можна використати в туристичних цілях. І, звісно, створити цілісне архітектурне середовище без засилля реклами, розбитих тротуарів та сміття. Щоб гості побачили, що Охтирка це достатньо цікаве туристичне місто, де приємно подивитися на всю спадщину, яка тут є.
— Коли наступна екскурсія?
— Я планую. Не обіцяю, що це буде цього року. Приємно гуляти пішки по місту в теплі сезони. Планую періодично проводити архітектурні прогулянки наступного року. Можете запрошувати друзів та гостей експертів, щоб робити ці прогулянки більш тематичними. Тому слідкуйте за анонсами Охтирського молодіжного центру.
— Дякую за змістовне спілкування, Федоре. Бажаю успіхів!
— Навзаєм. Дякую за такі цікаві запитання. До нових зустрічей!
Спілкувалася
Валерія Бакуліна.
