І не тільки у музеї, що уже є доволі знаковою подією для міста-героя, в якому заклад, що зберігає історію, було знищено у ніч на 8 березня 2022 року разом із будівлею міської ради та деякими іншими спорудами, які розташовані у центрі міста. Відбулись ті чи інші заходи з нагоди Всесвітнього дня вишиванки й поряд зі знищеними ворогом будівлями та в закладах і установах міста. Утім, спершу декілька слів про це свято.
Всесвітній день вишиванки — свято, офіційний статус якого до цього часу не встановлений на державному рівні, Україна та світ укотре відзначили у третій четвер останнього весняного місяця. Як відомо, ідею його проведення запропонувала у 2006 році студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк, й відтоді його відзначення набуває все більшого розмаху, причому, як в Україні, так і в інших країнах, де живуть українці. Долучаються до нього й посадовці на державному і місцевому рівнях, які одягають у цей день вишиванку та організовують і беруть участь в різноманітних заходах. Не є винятком й Охтирка навіть у цей складний воєнний час, де звісно ж, не стали проводити масових заходів за участю великої кількості людей, й афішувати про їх проведення на широкий загал. Утім, зробили так, щоб день вишиванки-2024 запам’ятався надовго, ба, більше, увійшов в історію якщо не міста-героя, так — Охтирського міського краєзнавчого музею.
Краєзнавчий музей прийняв перших відвідувачів
Отож зранку, близько десятої години, біля «законсервованої» будівлі краєзнавчого музею зібралися жителі та гості міста, щоб оглянути виставку з нагоди Дня вишиванки. І не побачили її на звичному під час повномасштабної війни місці — поряд з центральним входом. І яке ж було здивування, коли директорка музею Людмила Міщенко запросили їх пройти до підвального приміщення музею, де й чекала виставка. Розгорнуто її у чотирьох залах, й про те, що тут донедавна був звичайнісінький підвал під двоповерховою будівлею музею, свідчить хіба що відсутність вікон. І таблички на стінах, з яких, зокрема, можна дізнатися, що один з найголовніших експонатів – українська піч, «побудована на місці козацького житла ХVІІІ ст. За реалізації проєкту невідкладних консерваційних та ремонтних робіт підвалу Охтирського краєзнавчого музею, реалізованого за підтримки World Monuments Fund (WMF) та Cultural Emergency (CER). Майстер – Стобород Сергій, декоративний розпис – Іванченко Наталія» або те, що «Система опалення у Мистецькому просторі музею встановлена на кошти благодійниці Марини Доусон за заповітом брата, Почесного громадянина міста-героя Охтирки
Олексія Гуртового».
Очільниця музею й провела екскурсію виставковими залами, розповівши присутнім, що наразі у цьому мистецькому просторі знаходяться як експонати з власних фондів музею, так і ті, які передали йому на експонування колеги з фондів Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» та наша землячка, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Надія Гордієнко. Приміром, на виставці «Україна і українці», що представлена, передусім, світлинами дідів-прадідів, які Іван Гончар зібрав в етнографічних експедиціях, можна розгледіти, як виглядав вишитий буденний і святковий одяг українців. Що ж до власних експонатів музею, тут можна побачити виготовлену охтирською майстринею Світланою Бєлік колекцію ляльок, яку для музею придбав Ігор Волобуєв (уродженець Охтирки, багаторічний керівник прес-служби російського Газпрому, віцепрезидент Газпромбанку, який у перші дні повномасштабної війни повернувся в Україну і став на її захист).
Окремо зупинилася Людмила Міщенко на уже згаданій українській печі, історія створення якої є доволі цікавою. Почалося усе з дотримання вимог проєкту ремонтних робіт у частині висоти приміщення, й саме тоді будівельники знайшли залишки кахлів печі. Тож будівельні роботи довелося припинити, й на зміну їм прибули археологи. Як наслідок, в результаті археологічних досліджень було знайдено 143 експонати, що поповнили фонду музею. Директорці музею довелося звертатися до грантодавців із проханням внести зміни до проєкту, щоб відродити піч. Що й було зроблено охтирським майстром-муляром Сергієм Стобородом за кресленнями стародавніх козацьких печей. А розписала піч стипендіатка міського голови Наталія Іванченко, з якою музей уже давно співпрацює. Тепер, за словами Людмили Міщенко, музейні працівники планують тут проводити з дітьми етнографічні заняття, лекторій, кіноконкурси, «будемо грітися душею».
А в одній із чотирьох зал мистецького простору презентувалась виставка про діяльність Червоного Хреста і про його співпрацю з музеєм. Як виявилось, Охтирський краєзнавчий музей є, скоріше за все, єдиним на теренах України, а може й світу музеєм, якому місцева організація Червоного хреста допомагає підтримувати колекцію. Згадує директорка музею, що саме ця організація надала музею обігрівачі у той час, коли він був вимушений переселитися в інше приміщення, у якому не було опалення. Це й допомогло врятувати колекцію. Узагалі ж то, ця співпраця музею з організацією Червоного Хреста виникла задовго до повномасштабної війни, про що свідчать й фото. Приміром, з одного із них, датованого 1914 роком, можна дізнатися про те, як у Народному домі в Охтирці інтелігенція збирала у кружки пожертви на підтримку фронту для воїнів-земляків. Є в колекції музеї й прапори місцевій організації Червоного хреста за здану кров тощо.
Розпочалося ж відкриття мистецького простору у підвальному приміщенні музею, як це й буває у таких випадках, з короткої офіційної частини: до присутніх звернулися міський голова Павло Кузьменко, його заступниця Оксана Гетьман, депутат обласної ради Юрій Меєрович, начальниця відділу культури і туризму Любов Бобарикіна, і, звісно ж, керівниця музею Людмила Міщенко, яка прикладає чимало зусиль до відновлення музею, насамперед – участю в різноманітних грантових програмах. Тож керівниця закладу культури дякувала місцевій владі, українським та закордонним донорам, багатьом небайдужим людям, а ще — вищим силам, завдяки усім яким у музеї вдалося відкрити мистецький простір.
— Ми самі не вірили, що так складеться, але ми цього дуже прагнули. Ми дуже хочемо відновити у музеї людські, дитячі голоси. Для нас є дуже цінним те, щоб зв’язки людських поколінь не втрачалася і в цей складний час, — додала Людмила Міщенко.
А очільник міста, підкресливши те, що «сьогодні ми не святкуємо, а відзначаємо ті чи інші дати», висловив своє захоплення тією роботою, що була проведена в музеї, та сподівання, що «день вишиванки стане початком роботи Охтирського міського краєзнавчого музеї в укритті».
— У вишиванці зашитий наш генетичний код, код незламності, код віри в перемогу, любові до України, дух свободи та незалежності, який є, мабуть, тільки в Україні. За це ми й платимо постійно своїм життям і своєю кров’ю, — додав Павло Кузьменко. — Сьогоднішній день — це підтвердження того, що й під час війни українці шанують свою історію, продовжують жити, адже пам’ятаючи історію. вони дбають про своє майбутнє. Тільки ось сумно, що на таких заходах бачиш здебільшого жінок.
Слід додати, що під час відкриття мистецького простору, колекція краєзнавчого музею поповнилась пам’ятною медаллю з гільзою із поля бою, яку передав Заслужений працівник фізичної культури і спорту України Юрій Меєрович – її він привіз з Кубку незламності. А ще відомий тренер з боротьби дзюдо і самбо, який за кілька днів до цього повернувся з Сербії, поділився приємною новиною і гордістю за юних спортсменів-земляків, на честь перемог яких лунав Державний гімн України на чемпіонаті Європи з самбо серед юнаків і дівчат віком 16 —18 років.
«Калина» дала повноцінний концерт у мистецькому просторі
Справжньою ж окрасою Дня вишиванки у музеї став виступ народного аматорського ансамблю української пісні «Калина» КЗ «Охтирський міський центр культури і дозвілля «Кнєжа» на чолі із його незмінною керівницею, Заслуженою працівницею культури Катериною Макаренко.
У рамках програми «З глибин віків дістанемо забуте» у його виконанні відбувся повноцінний концерт, під час якого пролунали 14 українських традиційних пісень: патріотичних і побутових, обрядових і жартівливих.
— Ці пісні збиралися фольклористами під час експедицій у різних регіонах України. Вони записували ці пісні з перших вуст, досліджували їхнє звучання, а ми переносимо їх вам. У нашому репертуарі багато і обрядових пісень. Ми хочемо, щоб українці знали, якою є наша культура насправді. Довгий час традиції нашого народу жорстоко знищувалися, вони гинули, як гинуть зараз наші воїни. І ми хочемо, щоб ми українці шанували і поважали свій пісенний спадок, і передавали його як найдорожчий скарб наступним поколінням, щоб ми тримали нашу українську ідентичність, — зазначила Катерина Макаренко.
Вулицю Незалежності прикрасили вишиті рушники і дитячі малюнки
Заходи, що відбулись у краєзнавчому музеї, були не єдиними з тих, що проводились в Охтирці 16 травня з нагоди Всесвітнього дня вишиванки. У другій половині дня центральну вулицю міста прикрасили стенди з вишитими рушниками в рамках вуличної акції «Вишиваю долю, вишиваю волю», яку організували працівниці Охтирської публічної бібліотеки. Причому, експонувалися як рушники, вишиті власноруч працівницями бібліотек, так і з колекції краєзнавчого музею. Поряд охочі мали змогу долучитися до участі у виставці-інсталяції «Таємничі коди предків: на щастя, на долю», яку проводили працівниці Охтирського міського центру позашкільної освіти-Мала академія наук учнівської молоді. В орнаменті, що викладався з червоних і чорних квадратиків, було закодовано слово «ВОЛЯ».
Поряд з краєзнавчим музеєм у доволі оригінальний спосіб демонструвалась виставка дитячих творчих робіт учнів Охтирської дитячої художньої школи ім. Т.Г. Шевченка «Намалюй свою вишиванку».
Юні художники за допомогою пензля і фарб виклали на папері своє уявлення тієї вишиванки, яку вони хотіли б мати. А за декілька метрів від виставки проводилась вулична акція «Радість із журбою обнялись», де працівниці Охтирської дитячої музичної школи ім. П.С. Білинника пропонували перехожим долучитися до плетіння маскувальної сітки для воїнів-захисників. Звісно ж, вони, як і працівниці центральної бібліотеки, не могли не скористатися нагодою, щоб встановити скриньки для збору коштів на матеріали для плетіння сіток.
Варто зазначити, що ті чи інші локації, присвячені Дню вишиванки, так чи інакше привернули увагу охтирців. Багато хто спеціально одягнув вишиванку і прийшов зробити світлини на фоні вишитих рушників чи виставки-інсталяції, зупинялись з цієї метою і випадкові перехожі. Особливо ж приємно було бачити родини з дітьми. Не порожньо було й у краєзнавчому музеї, особливо після того, як про відкриття виставки у ньому дізнались жителі міста та його гості. Зокрема, у музеї можна було побачити й релокованих до Охтирки фахівців з Великописарівської громади, які в районному центрі наразі живуть і працюють.
Борис ЧИКАЛО
