16 червня «Український клуб Охтирки» відкрив новий мандрівний сезон. Цього разу охтиряни вирушили до Комишанської громади — побували у двох селах: Малій Павлівці та Комишах.
Здавалося б, один день, два села — що там дивитися? Але ця поїздка швидко довела: на такі місця одного дня мало. Бо там не тільки краєвиди, школи, музеї чи Будинки культури. Там — люди. А коли люди вміють берегти своє, то й звичайна поїздка стає великою розповіддю про громаду, пам’ять і любов до свого краю.
Стартували мандрівники традиційно з Охтирки — біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Перед дорогою згадали військовополонених і зниклих безвісти захисників Охтирського району, вшанували хвилиною мовчання всіх загиблих оборонців України та цивільних людей. Подякували військовим, завдяки яким сьогодні можна жити, працювати, збиратися разом і відкривати рідний край навіть у воєнний час.
Дорогою на Малу Павлівку мандрівники бачили і літні поля, і річку Ворсклу, і покалічені війною об’єкти. Так зараз і живе Охтирщина: краса поруч із болем, пам’ять поруч із дорогою, а бажання бачити своє — поруч із тривогою за нього.
Першою зупинкою стала Мала Павлівка.
Гостей зустріли біля Малопавлівського ліцею. Тут на них уже чекали вчителька української мови та літератури, поетеса Світлана Мащенко разом із вихованцями літературного гуртка «Натхнення». Зустріли не формально, а по-людськи тепло: з вітаннями, соняшниками, брошурками про село, передбаченнями та міні-вікториною.
Мала Павлівка має давню історію. Село відоме ще з другої половини XVII століття. Навколо нього — давні кургани, згадки про козаків, Грунські хутори, рід Бразолів, церкву Петра і Павла, школу, лікарню, бібліотеку. Колись це було невелике, але заможне село. І сьогодні тут теж є чим пишатися.
У ліцеї мандрівники побували у військово-історичному музеї «Пам’ять». Тут зібрані речі з історії села, матеріали про захисників, артефакти російсько-української війни, стенд про оборону Охтирки. Охтиряни передали до музею книги «Ті, що пройшли крізь Майдан» та альманах «Українська хвиля» про захисників Сумщини.
Потім була етнографічна світлиця. Рушники, хустки, килими, старі світлини, ікони, піч, прядка, патефон, фортепіано — усе те, що не просто стоїть у кімнаті, а тримає пам’ять поколінь. Маленькі й старші екскурсоводки розповідали гостям про хліб, піч, скриню, хатній побут. І в таких розповідях село звучить краще за будь-який довідник.
Окремою частиною зустрічі стала презентація творчості Світлани Мащенко. Вона розповіла про свої збірки «Шлях додому» та «Сила слова», про любов до українського слова, про дитинство, природу, війну й дорогу людини до самої себе. Авторка не тільки пише, а й малює — власні картини стали ілюстраціями до її книжки.
Після ліцею охтиряни завітали до Будинку культури Малої Павлівки. Там їх зустріла Світлана Лебідь, керівниця культури. У стінах Будинку культури працює волонтерський осередок. На сцені — рушники та прапори бойових частин, яким допомагали малопавлівські волонтери. Є й кімната «Блок-пост нашої пам’яті», де зберігаються артефакти війни, історії, символи, речі, передані людьми й військовими.
Є там і газета «Ворскла». І це, звісно, приємно. Бо коли газета є в такому місці — значить, вона теж частина живої пам’яті громади.
Далі маршрут проліг до Комишів.
У Комишах гостей чекала Еліна Кварта, методистка відділу культури Комишанської громади та фахівчиня з питань збереження культурної спадщини. Знайомство з селом почалося ще в дорозі — зі старої школи, млина, розповідей про історію.
Комиші — село з глибоким минулим. У джерелах згадується «город Комиші», пізніше — Комишове. Тут були Покровська церква, волосне управління, лікарня, садиби заможних жителів, козаки Грунської сотні. Згодом село стало волосним центром і було пов’язане з родом Бразолів.
Сьогодні Комиші — центр Комишанської громади Охтирського району. Перше, що впадає в око, — троянди, доглянуті садиби, простір, охайність і відчуття господарності. Видно, що люди тут не просто живуть, а дбають про своє.
У Комишанському Будинку культури мандрівників знайомили з культурним життям громади. Художня керівниця Валентина Курило розповіла про пісенні колективи «Надвечір’я» та «Жива вода». На сцені співала юна артистка Софійка Довгаль, яка разом із мамою Таїсією Довгаль та директором Комишанського СБК Сергієм Прилепою готувала запис до пісенного онлайн-конкурсу.
Охтирян теж запросили на сцену — і вони під акомпанемент акордеону заспівали народної пісні. Бо мандрівка — це не тільки слухати й дивитися. Іноді треба й самому заспівати, якщо вже прийняли в гості.
Приємно здивував Комишанський ліцей. Сучасні класи, новітнє обладнання, світлі приміщення, спортзал, укриття, спортивна школа дзюдо і самбо. Тут місцевих дітей навчають, виховують і гартують. Успіхи спортивної школи відомі вже далеко за межами громади. Тренер Геннадій Рябчинський продовжує виховувати чемпіонів, а Комиші мають ким пишатися.
Побачили мандрівники й найдовшу вулицю, яка виводить до просторих луків. Там паслися коні. До відомої конеферми цього разу не потрапили з безпекових причин, але це якраз той випадок, коли хочеться сказати: буде привід повернутися.
Під час поїздки охтиряни дізналися і про традицію приготування сушки з фруктів у селах Охтирщини, яку внесли до об’єктів нематеріальної культурної спадщини України. А ще загадали бажання на місці сили — на останках Покровської церкви. Одне спільне і кожен своє.
Потім почався дощ, і мандрівники повернулися до Охтирки — втомлені, але щасливі. Бо хороша дорога — це не тільки кілометри. Це люди, яких зустрів. Історії, які почув. Місця, які запам’ятав. І відчуття, що поруч із нами є багато справжнього, тільки треба не проминути.
«Український клуб Охтирки» подякував Комишанській громаді, її очільнику Сергію Павленку та всім організаторам зустрічі за гостинність, збереження культурної спадщини, стійкість і красу українських сіл.
Щастя поруч. Просто помічайте його щодня.
У повному обсязі матеріал Валерії Бакуліної читайте в газеті «Ворскла» — у друкованому та PDF-форматі.
Передплатити «Ворсклу» можна у відділеннях Укрпошти.
Передплатний індекс — 61564.
PDF-передплату також можна оформити напряму в редакції.
Довідки: 066 717 28 98, vorskla1930@ukr.net
Читайте також — матеріали Валерії Бакуліної:
Ірпінь очима журналістки з Охтирщини. Місто-герой, що пам’ятає трагедію і живе далі
Вперед у минуле. Історія будинку, якого вже немає
Музеї Охтирки: як краєзнавчий музей пережив війну і зберігає історію
Мандри під парасолями: Пархомівка, Співочі тераси і Наталівка — туристичні перлини Слобожанщини
Читайте також
