Для когось техніка — це залізо, набір агрегатів і кінських сил. Для старшого солдата Романа Борисенка, артилериста ЗСУ з Тростянця, кожна машина має душу, характер і право на порятунок. Можливо, це спадкове: його дід, Герой Радянського Союзу Михайло Петрович Борисенко, у 1943-му командував 881-им танковим полком, звільняв Умань і знав ціну кожної броньованої одиниці. Через вісімдесят років онук, старший водій гармати ЗСУ, виводить підбитих «Богдан» з-під вогню так, ніби витягує з поля бою пораненого побратима.
Його шлях до великих машин почався у рідному Тростянці. Хлопець мріяв про землю, вивчився на агронома в Малому Висторопі, але доля розпорядилася інакше — замість зернових полів він обрав «залізних коней». Спочатку був майстром на елеваторі, а потім строкова служба — Севастополь, 2007 рік, морська піхота. Хто ж знав тоді, що Крим, де Роман проходив строкову службу, стане першим болем великої війни.
«У 2017-му отримав повістку, і “погнав”, як я це називаю. Потрапив у 27-й полк реактивної артилерії. Одразу за кермо “Урагану”. Знаєте, довго звикати не довелося — швидко намацав, де в цьому монстрі перемикаються швидкості», — усміхається Роман.
Його військова біографія — це чергування цивільного життя та армійського драйву. Він то кермував зерновозом, то знову повертався до однострою. У 2020-му, як каже, «псіхонув» і пішов на контракт у піхоту. Згодом — служба у 30-й бригаді. Але врешті-решт рідна 27-ма артилерійська бригада знову покликала до себе, і він вкотре сів у кабіну «Урагану». До повномасштабного вторгнення Росії в Україну залишалося лічені місяці.
Лютий 2022-го Роман зустрів на Полтавщині. Поки його рідний Тростянець здригався під окупацією, його підрозділ працював на повну потужність.
«Це була дивна і болюча іронія долі. Наші “Урагани” та “Богдани” робили залпи у бік мого міста. Я знав, куди летять ракети. Серце стискалося, бо там дім, але розум заспокоював: кожен цей вихід наближає момент, коли ворога виб’ють. Радий, що у звільненні Тростянця є і наша частка роботи», — згадує водій.
Професіоналізм Романа вимірюється не лише влучними залпами, а й відчайдушними евакуаціями. Евакуація техніки ЗСУ, порятунок САУ «Богдана» під обстрілами, робота під ударами FPV-дронів — це частина його фронтової дороги.
Тричі він виводив пошкоджені самохідні установки з-під прямого вогню. Коли його рідну САУ «Богдана» підбили, він навідріз відмовився лишати її окупантам.
«Я вирішив іти сам, наказав екіпажу лишатися в безпеці, бо це була майже вірна смерть. Але в останній момент у кабіну вскочив командир гарнізону. Ми навіть почубилися трохи: я кричав, що не треба ризикувати обом, а він — ні в яку. Сказав, що в такій дорозі будь-яка допомога знадобиться. Так удвох, на підбитій машині, ми проповзли майже 70 кілометрів до своїх», — розповідає Роман.
Потім був ще один епізод: сів на «чужу» машину іншого підрозділу, поки своя була в ремонті. Знову приліт, три ворожі FPV-дрони влучили в корпус. Але Роман знову витиснув із металу неможливе і вивів установку.
Третій випадок був найважчим — він евакуював пошкоджену техніку разом із пораненими хлопцями з роти охорони. Це була одночасно евакуація поранених з фронту і порятунок бойової машини.
«Така ось військова арифметика: з трьох безнадійних ситуацій врятував дві машини і всіх людей», — каже старший солдат.
Поза війною Роман Борисенко залишається вірним своєму захопленню. Його пристрасть — не сучасні суперкари, а стара добра «Волга» ГАЗ-21, якій уже виповнилося 65 років. Вона чекає на нього як символ мирного майбутнього.
Чоловік планує перетворити цей раритет на справжнього звіра — встановити туди потужний чотирилітровий двигун.
«Є така мрія, є азарт. Зараз часу обмаль, війна забирає всі сили, але я обов’язково це зроблю. Я звик доводити до ладу все, що має колеса і двигун. Техніка відчуває ставлення, і на полі бою вона віддячує тим самим — везе тебе до кінця, навіть коли це здається неможливим», — підсумовує Роман.
Олександр Моцний
Читайте також
