Юна героїня з міста Суми Нікіта Савічева – одна з восьми дітей, яким вручено відзнаки Міністерства Внутрішніх Справ України в межах Всеукраїнської акції «Діти-герої – 2023»
Десятирічна Нікіта довго не могла заснути, крутилася в ліжечку, прислухаючись до тихого посопування братиків і сестрички. Воно й не дивно: хіба тут заснеш, коли тобі нарешті купили нову теплу курточку, про яку ти так давно мріяла. Яскраво-зеленого кольору з білими вставками попереду, глибокими кишенями (туди чимало всяких потрібних дрібничок можна заховати), капюшоном, оздобленим білим штучним хутром. Дівчинка цілісінький вечір перед дзеркалом любувалася собою в обновці. У їхній багатодітній родині не часто з’являлися такі дорогі речі, тож Нікіта по-справжньому раділа покупці й не приховувала свого неабиякого вдоволення. Коли вкладалася спати, навіть потягла її за собою в ліжко, але мама вчасно відібрала.
Дівчинка й не помітила, коли сон нарешті зморив її й подарував сновидіння, де вона козиряла в новій курточці перед однокласницями. Дівчатка весело сміялася, поки Нікіта крутилася на одній ніжці. «Яка ти гарна, Нікітко-квітко!» – одна поперед одної торохтіли подружки. Певно, по-доброму заздрили. А рудокоса Тетянка таки не втрималася й попросила: «Ніко, дай приміряти, Ніко!». Тихенько скиглила й смикала за рукав.
Саме цієї миті дівчинка й прокинулася, наразі здивувавшись денному світлу, хоча їй здалося, що вона тільки-но заснула. Поруч стояв заплаканий п’ятирічний братик Давид і судомно сіпав за руку.
– Ніко, прокидайся, ну, Ніко, дивися, там щось горить!
Сонливість як рукою зняло. Дівчинка схопила сяку-таку одежину, накинула на плечі й гукнула:
– Мамо! Тату! – ніхто не відповів. Майнула думка: певно, тато на роботі, а мама в магазин відійшла, тож вона нині за старшу в домі.
– Мерщій біжи на вулицю, гукай на підмогу, – наказала братику, а сама метнулася в сусідню кімнату, уже заповнену чорним їдким димом. Здерла з вішалки першу річ, що потрапила під руку, і нею спробувала самотужки погасити пожежу, що стрімко поширювалася. Била розлючено по язиках полум’я, що, мов живі, перескакували з одного місця на інше й наче дратували дівчинку, насміхалися: куди тобі одній впоратися з могутньою стихією, котрій підвладно все навколо й порятунку від якої немає! Нікіта втомилася, програючи сутичку з вогнем. Дим вичавив із очей сльози, й дівчинка мимоволі стала шукати, чим би втерти їх. І тільки тепер помітила в руках понівечену, обгорілу її новеньку курточку. Заволала, наче від болю. загорланила!
На її крик із сусідньої кімнати обізвалися плачем малюки. І тоді Нікіта, забувши про свою велику втрату, кинулася рятувати однорічну Сашеньку й чотирирічного Богданчика. Долаючи хатні перешкоди, в диму, майже навпомацки, понесла їх на свіже повітря.
А вогонь тим часом не дрімав, жартівливо бешкетував, відчувши волю й вседозволеність. Видерся з вікна на покрівлю, ґрунтовно влаштувався там і став кидатися розпеченими уламками. Нікіта з жахом дивилася на ті ігрища, пригорнувши до себе перелякану сестричку. Оговтавшись, гукнула братикам: «Хлопці, тікайте», – і сама поспішила від будинку на безпечну відстань.
На крики дітей уже поспішали небайдужі сусіди. Нікіта передала їм малюків і відчула, як земля поплила з-під її ніг…
А за п’ять хвилин прибули вогнеборці й не дали вогню знищити весь будинок.
… Нікіта отямилася вже в палаті дитячої лікарні. Обвела зацікавленим поглядом стіни, обладнання.
– О, наша маленька героїня прокинулася, – над дівчинкою схилилася медичка, яка саме ставила крапельницю.
– Де я? – кволо озвалася Нікіта.
– У лікарні, дитинко.
– Болить голова… А де братики й сестричка?
– Із ними все гаразд, – жінка всміхнулася й лагідно погладила юну рятувальницю по голові. – Ти отруїлася димом, тому й знепритомніла. Але тепер уже все добре.
Цієї миті до палати зазирнув сивочолий лікар.
– І як нині почувається наша безстрашна і смілива дівчинка?– поцікавився.
– У нас же все згоріло! – мала героїня раптом залилася сльозами. – Усе згоріло – я бачила. І моя курточка… нова, така гарна…
– Не плач, маленька, курточку тобі нову куплять, – в один голос обізвалися дорослі. – Головне, що ти врятувалася сама й малюків із вогню винесла. Швидше одужуй – вони з нетерпінням чекають на твоє повернення!
Наталія
РОЗТОРГУЄВА
