Ми довго вагалися, чи варто давати матеріал про нашого юного загиблого земляка: надто боляче, надто чутливо. Але все ж вирішили, що черговий злочин російських агресорів має бути зафіксованно і на сторінках газети “Ворскли”. Можливо, навіть, і для Гаазького трибуналу.
Трагедія сталася 26 жовтня в с. Пожня, що в семи кілометрах від ворожого кордону.
Фатальний «прильот»
Ми поспілкувалися з керівництвом старостату та місцевими мешканцями і з’ясували, що того дня обстріли з боку росії почалися о 13 годині.
— Били з чогось дуже важкого, — каже нам староста Вільненського старостату, до складу якого входить Пожня, Олександр Мірошниченко. — Всього цього дня по селу було 5 таких «прильотів».
Про те, що того дня вибухи були як ніколи гучними та страшними, розповів місцевий житель Микола Масалітін.
— Від вибухових хвиль спрацьовувала сигналізація в автівках, що стояли на вулицях, — каже Микола Олексійович.
Один зі снарядів розірвався на обійсті колишнього багаторічного директора Пожнянської школи, дідуся Романа Білецького Володимира Миколайовича Заруби.
Приїхав із Сум на прикордоння
Дідусь загиблого підлітка розповів, що онук разом з батьками мешкав у Сумах і ходив у школу №22. Але через те, що Володимир Миколайович має 1 групу інвалідності та потребує допомоги, мама хлопця написала заяву з проханням перевести її сина на дистанційне навчання, щоб той міг допомагати дідусю. Крім того досвідчений педагог допомагав онуку опановувати шкільну науку.
Ромі в селі подобалося, він любив займатися домашнім господарством. Вирощував качок, займався козами, які подарували йому місцеві жителі. Коли почалися обстріли, підліток побіг відв’язувати кізок, що були припнуті на городі. Врятував тварин, загнав у сарай, зняв ланцюги і побіг ховатися сам, бо обстріли не вщухали. Та не встиг.
“Прильот” ворожого снаряда прийшлося в садочок, на дах сінника, а уламки розлетілися по подвір’ю. Один з них потрапив у Романа в той момент, коли він знаходився на ганку, відкриваючи двері в хату. Рому вразило в легені і ногу.
Мешканці Пожні кажуть, що хлопчик ще мав ще сили увійти до кімнати, а потім впав на підлогу і помер. Таким його і побачив дідусь.
Для Володимира Миколайовича, який не так давно поховав дружину та доньку, життя яких забрала важка хвороба, онук був опорою та підтримкою.
Колишній директор
Ось як прокоментував те, що сталося, мешканець Великої Писарівки Олексій Пасюга:
— Страшна звістка. Загинув онук мого доброго старшого друга, шанованої, поважної, дорогої моєму серцю людини, колишнього багаторічного директора Пожнянської школи Володимира Заруби. Це не перший удар долі. Не так давно у Володимира Миколайовича після хвороби померла кохана дружина, біль від втрати якої він ледве пережив. Потім не стало доньки. А от тепер — онука, який приїхав у село допомагати дідусю, який зараз ледве ходить через хворобу ніг. Загинула добра, щира, трудолюбива дитина, надія родини, майбутнє України. Щирі співчуття від усіх земляків.
Сумська школа
Одразу після того як сталася трагедія, ми звернулися до директора департаменту освіти Сумської області Вікторії Гробової з питанням, у якій саме школі навчався Рома. На той момент про загибель юнака в його школі ще навіть не знали. Сумно, але саме ми стали вісниками трагічної новини для директорки та колективу навчального закладу.
Очільниця школи Тетяна Вікторівна, педагоги, однокласники та учні — всі характеризують Романа як світлу, добру та щиру дитину.
Вихователька дитсадка «Золотий ключик», куди колись ходив хлопчик, Юлія Коваленко не може втримати сліз від болю, спричиненого загибеллю «маленького Роми».
Вчитель початкових класів Михайло Морозов і зараз пам’ятає, як цей школяр, якого він навчав лише один рік, у четвертому класі, завжди з ним вітався, бо був гарним, ввічливим, чуйним.
Школярка Вікторія Конева каже, що загиблий був її найкращим другом: «Словами не передати, який він мені дорогий!».
Остання путь
Поховали підлітка у Пожні.
— Нам дуже хотілося провести його в останню путь, — кажуть у школі. — Та, на жаль, в сьогоднішніх реаліях ми могли це зробити тільки подумки. Тому зібралися на годину пам’яті в навчальному закладі. Були спогади та сльози.
— Яке це страшне слово — війна, — не приховує сліз класний керівник загиблого учня Жанна Киричок. — Скільки разів ми торкалися цієї теми зі своїми учнями на уроках. А тепер вона торкнулася нас і наших дітей. Провели в останню путь мого учня, Романа Білецького, дев’ятикласника, вбитого під час російського обстрілу. Він був вихованим, уважним, люб’язним, ввічливим, тактовним, привітним, розумним, працелюбним, світлим, з відкритим серцем, чистою душею, з мріями на майбутнє. Таким був він, наш Ромчик.
Небезпечний маршрут
Ми вже писали про те, що через Пожню пролягає шлях з Сум до Великої Писарівки. І це — дуже небезпечний маршрут протяжністю 92 км, що практично увесь пролягає неподалік кордону. Саме в Пожні знаходиться той самий міст через Ворсклицю, який українські військові підірвали на початку війни, аби не могли пройти російські танки та інша вороже техніка. Тому рейсовий автобус, що курсує щодня за маршрутом Суми — Велика Писарівка, доїжджав лише до цього моста, бо далі їхати було неможливо. Потім через річку поклали естакаду, що дало можливість транспортному засобу хоча б у вранішній рейс здійснювати поїздку до Великої Писарівки. А другий рейс залишається до «Пожнянського містка». І справа тут не лише в переправі через річку, а в тому, що за Пожнею дорога стає ще ближчою до кордону і починається так звана 5 км зона. Але там теж живуть люди, яким необхідні всі блага цивілізації, у тому числі комунікації і транспортні послуги. І, звісно ж, допомога найрідніших, які мусять їздити сюди до родичів з відносно спокійних населених пунктів.
Велика вдячність приватним перевізникам від мешканців прикордоння за те, що попри всі обставини здійснюють щоденні рейси.
Велика вдячність тим, хто подбав про естакаду через річку. Ми обов’язково напишемо пізніше про цих небайдужих людей.
Світла пам’ять нашому юному земляку Ромі Білецькому!
Оксана Ковальова
