В дитинстві здається, що життя нескінченно довге, але минають роки і розумієш , що воно надто коротке. І коли обривається життя близької людини – це боляче, а смерть на війні – це болить вдвічі більше. Людське життя згасло, лишилися спогади.
Наш Саша. Наш захисник, наш доброволець.
Майже чотири роки він вважався зниклим безвісти, але 30 травня повернувся на щиті.
Наш Саша. Мій діверко.
Коли я вийшла заміж , за його старшого брата Сергія, то Саші було 11 років. Він став моїм молодшим братом, з яким ми вчили українську мову. Щирий і довірливий хлопчик.
Згодом він був нянькою для мого сина. Ми всі ніжно називали його “дядя”.
Потім цей “дядя” виріс у високого статного красеня. Щирий, щедрий, дотепний. Скільки в ньому кипіло внутрішньої сили і енергії, внутрішнього сяйва.
Ввічливий , чемний, товариський. У нього був надзвичайно витончений смак. І він обожнював робити подарунки.
Колись він довго вибирав подарунок для мене, і продавчиня питала в нього , для кого, скільки їй років, а він відповів:
– Я незнаю скільки їй років, але це красива дівчина, бо це моя невістка.( мені вже тоді було за 40+) і в цьому був увесь Саша.
Оженився. Не склалося. В сімейному житті все буває.
А потім прийшла чорна війна. Спочатку на схід країни.
АТО – Саша пішов захищати свою землю, своїх рідних.
Поранення, група інвалідності.
Залишився у своєму селі. І посадив яблуневий сад, понад півсотні молодих яблуньок.
Це був 2021 рік, а в 2022 – повномасштабна війна.
Вже у квітні Саша зібрався в дорогу і прийшов попрощатися.
Він був рішуче налаштований, і на слова брата, що ти там вже був, ти знаєш , що це таке війна, він відповів:
– Там мої побратими, я не можу залишитись осторонь, я їх ціную і я їду до них.
Я і досі пам’ятаю його голубі проникливі очі. А в серпні останній дзвінок…
Він зателефонував і сказав:
– Не хвилюйтесь, просто якийсь час не буде зв’язку.
Це були останні слова ,які я почула.
Спогадів багато не буває.
Хоч кожен спогад щемливою струною бринить у моїй свідомості. Сонце тихо сідало за обрій, і я знаю , що цією краплею тиші , я завдячую тобі Саша.
Назавжди в пам’яті.
Тетяна НАДТОЧИЙ
Поховали Олександра Скорика на Алеї Слави в Охтирці 30 травня.
Читайте також
