Яких висловлювань варто уникати у спілкуванні з людьми, які через війну залишили свої домівки, та які слова справді можуть підтримати.
Повномасштабна війна змусила мільйони українців залишити свої домівки. Хтось виїхав із прифронтових міст, хтось — з окупованих територій, а хтось втратив житло через російські обстріли.
Опинившись у новому місті або громаді, ці люди потребують не лише житла й роботи, а й людського розуміння. Іноді навіть слова, сказані з добрими намірами, можуть завдати болю.
Проєкт Dovidka.info разом із психологами зібрав найпоширеніші фрази, що можуть поранити тих людей, які через війну покинули свій дім, і пояснює, чому краще уникати таких висловлювань і якими словами їх замінити.
Насамперед варто бачити перед собою людину, а не її статус. Абревіатура ВПО потрібна в офіційних документах, але в повсякденному спілкуванні вона може створювати відчуття, що людину сприймають лише через її життєві обставини.
Слово «біженці» означає людей, які залишили свою країну. Ті ж, хто був змушений переїхати в інший регіон України, залишаються у своїй державі, серед своїх співгромадян. Вони вдома, на своїй землі.
Такі слова зазвичай говорять із бажанням підтримати. Але людина, яка втратила дім, може сприйняти їх зовсім інакше.
Життя — найбільша цінність. Водночас втрата дому — це не лише втрата будинку або квартири. Часто це ще й втрата рідних і близьких, роботи, звичного життя, спогадів, відчуття безпеки та впевненості в завтрашньому дні.
Коли ми кажемо «забудь і живи далі», то ненавмисно даємо людині відчути, що її біль і переживання не мають значення.
Часто такі запитання ставлять лише для того, щоб підтримати розмову. Вони можуть змусити людину знову пережити найболючіші моменти свого життя або згадати про майбутнє, яке досі залишається невизначеним.
Не колупайтеся в чужих ранах. Якщо людина захоче розділити свій біль, вона зробить це сама. Дозвольте їй задавати тон розмови.
Порівнювати життєвий досвід людей під час війни недоречно. Людина, яка живе у своєму домі, навіть якщо він перебуває під обстрілами, або винаймає житло, не може повністю зрозуміти того, хто був змушений залишити все й почати життя заново в іншому місці.
Фраза «всім важко» ненавмисно ставить поруч повсякденні труднощі і втрату дому, звичного життя й необхідність починати все спочатку.
Краще чесно сказати: «Я не можу уявити, через що тобі довелося пройти, але я поруч і готовий (готова) підтримати тебе».
Такі слова повторюють неправдиві твердження російської пропаганди, що багато років намагалася розділити українців.
Не всі люди, які жили на нині окупованих територіях, підтримували Росію. А українська мова є рідною для мільйонів людей на Сході, Півдні, Півночі та в інших регіонах України.
Пам’ятаймо: відповідальність за війну несе той, хто її розпочав, — Росія.
Бо люди рятувалися не від бідності, а відвійни.Вони працювали, заробляли, мали певний рівень життя, майно, бізнеси. А потім були змушені це покинути або ж узагалі втратили все через російську агресію.
Можливо, «дорога машина» – це все, що залишилося в людей. А втрата житла не означає, що тепер вони заслуговують жити в поганих умовах або й узагалі без них.
Під час Різдва, Великодня та інших родинних свят багато людей особливо гостро відчувають тугу за домом і близькими. Запитання про поїздку «додому» можуть лише посилити цей біль.
Фрази про «справжні українські традиції» також недоречні. Традиції Сходу, Півдня, Півночі, Заходу й центру України різняться, але всі вони є частиною нашої спільної культури.
Це створює ілюзію, ніби вимушені переселенці насолоджуються якимись надмірними пільгами або безтурботним життям чужим коштом. Насправді ж державна допомога покриває лише мізерну частину базових потреб, і її часто не вистачає навіть на оренду скромного житла. Та й часто задля цього доводиться проходити принизливі бюрократичні процедури.
Люди, які все життя працювали й платили податки, мають повне право на підтримку та повагу від суспільства та держави. І зараз вони не просять зайвого, а намагаються просто вижити.
Війна виснажила кожного з нас, і через цей біль та втому ми інколи можемо бути різкими з тими, хто поруч. Але нашим словам під силу як поранити, так і підтримати. Будьмо прихистком одне для одного. І пам’ятаймо: наш єдиний ворог — Росія.
Читайте також
