У світі 3 грудня відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю. Це не про офіційні слова й не про пафосні заяви. Це про увагу, людяність і про те, що кожен заслуговує на нормальне ставлення, підтримку й можливість жити гідно.
У Груні цей день не проходить «для галочки». Працівники культури, як і щороку, завітали до стаціонарного відділення Грунського терцентру. Там їх завжди чекають, бо такі зустрічі — це не просто концерт чи кілька пісень. Це живе спілкування, усмішки, розрада й трохи свята, яке приходить у будні.
Цього разу підготували невелику програму. У ній були і спогади про непрості часи, і нотки сьогодення, і жарти, що допомагають бодай на хвилину відволіктися. Звучали українські пісні — ті самі, які знає кожен і які завжди піднімають дух. А ще були щирі побажання здоров’я, миру, довгих літ, сил і віри в себе. Без високих фраз — просто від серця.
Бібліотекарі теж не лишилися осторонь. Вони навідали своїх постійних читачів, принесли нові книги й трохи новин. Для когось читання — це можливість переключитися, для когось — звичка, що тримає у тонусі, а для когось — спосіб залишатися на зв’язку з світом. Люди, до яких вони приходять, завжди раді не лише книжкам, а й самій увазі. Бо інколи тепле слово важить не менше за весь набір ліків.
Такі дні нагадують: підтримка — це не про великі проєкти, а про маленькі вчинки. Про те, щоб не забувати один про одного. І в Груні це вдається, бо тут звикли допомагати не за нагодою, а просто по-людськи.
Тетяна СОКОЛ
