Нещодавно в Охтирці з’явилася Алея Надії. Урочисте відкриття алеї пам’яті полонених та зниклих безвісти Охтирської громади відбулося 6 грудня, саме в День Збройних Сил України. У заході взяли участь військовослужбовці, ветерани війни, колишні військовополонені, родичі та близькі воїнів ЗСУ, рідні зниклих безвісти, керівництво Охтирської територіальної громади, духовенство та небайдужі охтирчани. Організатори заходу – учасниці громадської організації «Спілка родин зниклих безвісти Сумської області».
УРОЧИСТЕ ВІДКРИТТЯ
«Поки живе надія в хаті, нехай живе – не проганяй…», – пророчі слова довгий час, з появи пам’ятника Шевченку в Охтирці, ми читали на банерах поряд із пам’ятником.
6 грудня шевченкові цитати перетворилися в Алею Надії. На стенді світлини наших захисників, ще полонених та зниклих безвісти». Відтепер Алея Надії – знакове місце, яке стане місцем пам’яті та єдності, місцем надії, віри: «Коли є 1% надії, то є 99 % можливостей!
Цього дня тут було дуже зворушливо й урочисто. Звучали вірші, пісні, промови. На відкриття Алеї Надії був запрошений Олег Туляков, голова громадської ради при Сумській обласній військовій адміністрації.
У своїй промові він зазначив: «Я дуже щасливий, що можу виконати обов’язок будь-якого свідомого українця – бути поруч із родинами наших захисників. Охтирка – це місто, в якому був мій улюблений філософ Григорій Сковорода, вивченню спадщини якого я присвятив частину свого молодого життя науковця. Думки філософа суголосні із духом сьогоднішнього нашого зібрання. Григорій Сковорода був тут, товаришував із багатьма охтирчанами, шанував святі місця. Тут, в Охтирці, розташовувався слобідський козацький полк… У зв’язку з цим у Сковороди з’явилася ідея про натуру видиму і невидиму. У кожної людини є видима, яку ми бачимо в земному житті, і невидима, духовна частка, яка не зникає з нашою фізичною смертю. І коли ми говоримо про воїнів, наших захисників, які зникли безвісти, ми актуалізуємо їх у цю видиму натуру і робимо їх жителями вічного світу. Сковорода говорив про священний обов’язок – захист батьківщини. Охтирка – це місто козацької слави. Я дивлюся сьогодні на обличчя наших воїнів, наших хлопців із вірою і переконливістю, що вони повернуться. І я згадую тих козаків, які також зникли безвісти, і які кували перемоги і наші здобутки у битвах із московією і Річчю Посполитою. Є певний вимір, про яке писали стародавні мудреці – будь-який пошук завершиться і розлука завершиться… І ми обов’язково зустрінемося із нашими рідними. І я бажаю, щоб це місце, завжди було місцем зустрічі із рідними, місцем зустрічі із нашими героями».
СПОГАДИ
Про ідею створення Алеї Надії та втілення її в життя ми запитали у одної з активісток «Спілки родин загиблих та зниклих безвісти» охтирчанки Марини Бондарєвої. Вона за професією ветлікарка, нині – мама трьох дітей, перебуває у декретній відпустці. Тато Марини, Віктор Васильович Васильченко воював на Курському напрямку у складі 117 бригади ТРО. Зник безвісти.
Марина згадує: «Ми з дівчатами, рідні яких також зникли безвісти їздили на обміни полонених. У Альони Русецької безвісти зник чоловік – Святослав Русецький, у Альони Дробної – пропав син – Дмитро Дробний.
Я познайомилася із дівчатами після акції пам’яті полонених і зниклих безвісти в Охтирці. Тоді й вирішили поїхати на обмін полоненими, так би мовити, у розвідку. Там, де зустрічали наших захисників, яких повернули із полону, було дуже багато людей зі всієї України. Вони приїжджали автобусами, машинами. Так у нас з’явилося багато знайомих, з яким спілкувалися. Дізналися, про відкриття Алей Надії на Західній Україні. Так і в нас з’явилася ідея створити таку в Охтирці. Пішли із пропозицією до міського голови Павла Петровича Кузьменка. Він нас підтримав і запропонував місце біля пам’ятника Шевченку. Ми погодилися.
Павло Петрович дав телефони майстрів, що зварили конструкцію для Алеї Надії. А потім було багато роботи із інформацією. По правді сказати – Алея Надії далася нам важко. Але ми це зробили. Наразі на ній світлини 90 наших рідних-воїнів, 5-7 чоловік, котрі в полоні офіційно чи неофіційно, всі інші – зниклі безвісти. І їх число збільшується, уже більше ста. Кошти на виготовлення Алеї Надії виділили Охтирська міськрада і ГО «Волелюбні серця», представницею якої є Альона Русецька.
Люди із Охтирської і Великописарівської громад звертаються до нас і бажанням розмістити своїх рідних захисників, зниклих безвісти, на Алеї Надії. Тепер розуміємо, що треба ставити ще один стенд. Після відкриття думали, що справилися, залишилося тільки навесні посадити квіти на клумбі. Але розуміємо, що війна продовжується…
І ми продовжуємо вірити, що наші рідні знайдуться, тому продовжуємо їздити на обміни полонених. У нас є група на Вайбері. Коли з’являється інформація – збираємося і їдемо.
Раніше їздили на моїй машині, а коли побачили як приїжджають групи підтримки на автобусах із різних міст і сіл України – знову пішли до міськради із пропозицією виділяти автобус для такої важливої поїздки.
Микола Данилюк завжди виділяє транспорт. А знаєте які це неймовірні емоції, коли чуєш і бачиш радість на обличчях визволених, або яка радість була у жінки з портретом свого зниклого безвісти чоловіка почути, що її чоловік живий. «Я його бачив. Він живий!», – кричав їй визволений полонений із автобуса.
Побачити наших хлопців наживо, а не по відео: у кожного різні емоції – радість і сльози, а дехто боїться підняти голову або дивиться з під лоба… Вони ж пережили російський полон. А ми їм кричимо «З поверненням!» І щоразу сподіваємося на звістку про своїх рідних батьків, синів, братів, чоловіків. Ми не маємо права їх забувати».
Настоятель храму Успіння Божої матері, Андрій Бринчак освятив Алею Надії.
Представники громадської організації «Захист держави» передали в дар храму символічну картину , на якій зображена ікона Охтирської Божої Матері на камуфляжному фоні. Панотець Андрій розповів неймовірну історію повернення безвісти зниклого воїна (прізвище просили не називати), батько якого постійно ходив до церкви, молився і сподівався, і вже майже зневірився, але чудо сталося – син повернувся. Тому надію не маємо права втрачати.
АКЦІЯ ПІДТРИМКИ
6 грудня під час урочистого відкриття Алеї Надії відбулася акція підтримки наших військових. Зібрали пожертв на 7000 грн.
Марина Бондарєва доповнює: «Нам прийшло замовлення від наших захисників 117 бригади на антитепляки (спеціальні плащі). Ми вже придбали два. У вайберівську групу дали клич на збір коштів на закупівлю медикаментів для наших охтирських захисників».
Валерія Бакуліна
