Сів було відповідати на численні вітання у вайберах фейсбуках вацапах тощо й вітати навзаєм — а тут уже й до столу кличуть — посидіти, згадати рік, що тихо йде від нас. Тож вирішив не розтягувати процес і привітати всіх одразу. Бо ж новорічні справи та страви мають властивість не чекати.
Рік був… ну, скажімо чесно — не найкращий. Війна, втрати, біль. Але водночас він показав і нашу силу, і згуртованість, і здатність триматися разом, навіть коли важко. А це, погодьтеся, чимало.
Перш за все — велика вдячність тим, хто допоміг і допомагає зберегти місцеве видання — газету «Ворскла». Тим, хто підтримував нас у найскладніші місяці повномасштабної війни й підтримує зараз.
Дякуємо Національній спілка журналістів України та її голові Сергію Томіленку, Асоціації незалежних регіональних видавців України й Оксані Бровко, Міжнародному інституту регіональної преси та інформації й Олексію Солдатенку, фундації Ірондель та всім іншим, хто повірив у «Ворсклу» і допоміг нам зробити крок від просто друкованої газети до справжнього медіа — з сайтом, соцмережами, відео й живим діалогом із читачами.
Але бачу, що вітання починає перетворюватися на самовихваляння — тож швидко припиняємо й переходимо до головного.
Бажаємо всього доброго, світлого і, головне, переможного всім нашим друзям. Тим, завдяки кому і для кого ми працюємо — нашим читачам. А ще більше — передплатникам і підписникам.
ДЯ-КУ-Є-МО вам усім — від усього колективу.
І раз уже кажуть, що у вітаннях зазвичай читають лише перше й останнє речення, то нагадаємо на завершення, що газету мало читати — її потрібно підтримувати передплатою. Тоді буде і газета, і сайт, і соцмережі. І не тільки «ворсклянські» — бо дуже часто саме «Ворскла» першою й інколи єдиною розповідає про життя прикордоння.
А перший новорічний номер газети «Ворскла» вже тільки що привезли. Тому завтра буде в читачів.
Залишаємося разом і в новому році.
Побачимося. Прочитаємося.
З Новим роком!
Час в дорогу (тобто за стіл). І подякуємо в першу чергу воїнам ЗСУ, завдяки кому це можемо робити.
Слава Україні!
