Ці світлини — без підписів і пояснень. Просто зима. Така, якою ми її пам’ятаємо з дитинства: біла, тиха, трохи скрипуча під ногами. Вони нагадують землякам про засніжені зими й про рідний край, де кожен поворот знайомий, а кожна стежка веде до спогадів.
Більше фото дивіться на нашій сторінці у ФБ та підписуйтеся на неї, щоб бачити більше
https://www.facebook.com/share/r/17kFiciUSp
Сьогодні вулиці безлюдні. Немає дитячого гамору біля садочка, не чути сміху з гірки на повороті біля автовокзалу чи там, де колись був колгосп «Дружба». Порожній і розбитий автовокзал мовчить, наче чекає на рейс, який обов’язково колись прийде.
Біля магазину «Валерія» ще зовсім недавно сталося лихо — осколком убило собачку. Її друзі й досі приходять сюди, вдивляються в двері, шукають їжу і, здається, шукають того, що було звичним учора. У таких дрібницях війна особливо відчутна — без гучних слів.
Учора з 10:00 до 12:00 центр селища знову здригався від прильотів. Короткий проміжок часу, який надовго осідає в пам’яті. А зима, як і раніше, накриває все снігом — ніби намагається приглушити звуки й вирівняти рани.
І все ж є те, що тримає. Вишка з гніздом стоїть і чекає. Чекає весни, коли сюди повернуться лелеки. Чекає так само, як Велика Писарівка чекає своїх людей. Після перемоги. Без пафосу — просто з вірою, що повернення обов’язково буде.
Наталія ПАСЮГА
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
