Закінчується зима. Та не закінчуються історії про українську хустку. І не просту, а пухову. Бо зима знову наступить. А ми з вами завітаємо до творчої студії «Чепурушка» і послухаємо історію її господині Світлани Бєлік про створення охтирської пухової хустки. Нагадаємо, що наші шановні читачі уже читали історію успіху пані Світлани та її доньки Ольги Нестеренко у матеріалі «Увага! «Чепурушка»!», що була опублікована у нашій газеті у листопаді 2024 року.
ДЕЩО ПРО УКРАЇНСЬКУ ХУСТКУ
Українська хустка має давню і цікаву історію. В Україні навіть є особливий День української хустки. Його відзначають 7 грудня, на початку зими. Раніше хустка була важливим елементом одягу української жінки. Протягом століть хустка проходила різноманітні трансформації, які залежали від історичних подій. У сучасності хустка набула важливості не тільки як оберіг, символічний образ українки , а стала стильним аксесуаром сучасної жінки. Українська хустка пережила певні етапи історичного розвитку. Із часів Київської Русі жінки носили хустки, які були обов’язковим головним убором заміжньої жінки. А незаміжні дівчата носили вінки або пов’язували хустку вінкоподібно. Спочатку хустки були домотканими, пізніше під впливом європейських тенденцій почали виробляти яскраві кольорові. Хустки мали свою символіку і мали різне обрядове значення. І, навіть, хусткування, тобто спосіб зав’язування хусток, у різних регіонах України мало свої особливості.
СПОГАДИ
Світлана Бєлік згадує: «Лютий 2022 року став справжнім лютим. Війна увірвалася в наше життя і все полетіло шкереберть: всі плани, мрії та бажання. Російські танки зайшли в Охтирку, та наші захисники їх зупинили і знищили. Тоді вороги оголосили криваву помсту нашому місту-фортеці. Ворожі літаки щодня летіли на Охтирку і скидали авіабомби, з російського кордону летіли ракети, і вдень і вночі чулися стрілянина і вибухи. Гинули люди, руйнувалися установи й будинки, палала наша українська земля.
Треба рятувати дітей! І ми побігли у підвал. Надворі холод і колотнеча і в останню хвилину я згадала про бабусин пуховий платок. От що нас зігріє!
Ми, разом із сусідами, сиділи у підвалі декілька днів. Я закутала у бабусин пуховий платок онука. Йому було тепло. А мені на думку прилетіли спогади про мою бабусю. Згадала якою дорогою ціною їй дісталася пухова хустка. Бабуся жила в Олешні, працювала в колгоспі за трудодні. Тоді колгоспникам грошей не платили, із села людей не випускали, їм не давали паспортів. Моя бабуся, тоді сільська молодиця, як і кожна українська жінка, мріяла про нову пухову хустку. Щоб таку придбати – вона весь сезон, із весни до осені, обробляла закріплений за нею лан буряків. Весна, літо,– треба прополоти довжелезні рядки, прорвати, ще раз прополоти, а восени – вирвати й почистити буряки. Так здійснилася її мрія – вона «заробила» пухову хустку, яка зігріла теплом її плечі. Тепер зігріває мене, мою доньку й онука.
У березні ми стали біженцями. І доля занесла мою родину у далеку Францію. Із собою ми взяли в дорогу бабусин пуховий платок. Він зігрівав теплом і зберігав Україну в наших серцях. Тепер бабусин пуховий платок – наш оберіг.
Я повернулася в Охтирку. Знову зима, холоднеча. А мене знову зігріває пуховий платок. Він уже такий благенький, тоненький, а гріє. І тут прийшла ідея! Я хочу в’язати пухові платки – пухнасті й ніжні, барвисті й мережані – щоб було радісно кожній жінці. Пухова шаль, хустка або палантин може бути чудовим подарунком».
МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ
Мрії збуваються. Хай не моментально, а через місяць, рік, два, три роки. Інколи не завдяки, а всупереч, або навпаки. По різному буває. Відомо, що мрія – це ідея плюс робота. І пані Світлана приступила до роботи.
Нагадаємо про героїню матеріалу. Світлана Бєлік могла зробити своїми руками все, що завгодно. І свої мрії вона завжди втілювала в життя. У Франції Світлана і Ольга популяризували українську культуру, як могли. Оля писала картини. І місцеві активісти організували виставку її полотен. Як назвати своїх жінок на картинах? «Чепурушка»! Французькі газети пишуть про Ольгу Нестеренко, художницю з України, з Охтирки.
А Світлана повернулася в рідну Охтирку. Бо це найкраще місто на землі. «Чепурушка» – ідея, яка народилася у Франції, знайшла своє продовження в Україні, втілюється у студії Світлани Бєлік.
СТУДІЯ «ЧЕПУРУШКА»-2026
Студія постраждала під час російських бомбардувань у 2022 році. Із засобів роботи вціліла тільки одна швейна машинка. Світлана майже привела свою майстерню в попередній стан. За три роки студія відродилася і набула нового змісту. Дещо залишилося на місці – Париж на всю стіну і деякі обереги минулого.
Ваша кореспондентка нещодавно знову завітала на гостину у казкову студію. І знову – мені пропонують диво. Спочатку доторкнутися до зайчині-берегині. Це подарунок від доньки Ольги. А мені буде щастя. І далі я вирушаю за пригодами, наче Аліса в країну див. І, справді, не перестаю дивуватися колекцією Світлани. Мене вітають ляльки-мотанки. У шафі на всю стіну – різноманітні витвори, що називаються культурна спадщина. Пані Світлана розповідає сімейні історії про вишиванки, хустки, про годинник, статуетки із французького блошиного ринку, про новостворені образи панночок і багато іншого… На столику чарівна лампа, а біля неї нотатник для планів. А мені ж не терпиться побачити пухову хустку. І, нарешті, майстриня розгортає щось таке неймовірно легке і пухнасте, з мереживною каймою і, увага! Квітами, великим букетом. І я ніби попадаю в літо. Як, виявилося, квіти – із Груні.
МРІЯ-ІДЕЯ-ХУСТКА
І знову впевнююся в тому, що все в цьому світі невипадково. І зустрічі теж. Бог таки зводить творчих людей разом. Так невипадково ще на початку століття Світлана Бєлік познайомилася із охтирською художницею Оленою Нечай. Та прийшла по оголошенню у першу творчу студію Світлани. Жінки разом створювали творчі проєкти і втілювали їх у життя. Далі, хоч і розійшлися стежки-доріжки у різні шляхи, та все ж іноді пересікалися. Через декілька років творчі люди знов невипадково зустрілися в Куземині, куди їх занесла доля. Обоє збиралися розвивати зелений туризм: Світлана облаштовувала садибу «Панянка», Олена створила художню галерею в Куземині… І потім знову їхні життєві стежки блукали. А минулого року невипадкова зустріч у маршрутці «Куземин- Суми». Обидві майстрині відвідували мистецьку резиденцію «АртКуземин», де напередодні народилася глиняна квітка «Землецвіт». Олена наразі мешкає у Груні. Так вони знову зустрілися і Світлана запросила свою подругу на гостину в Охтирку. І ось вересневим ранком минулого року заходить Олена у студію «Чепурушка». А в руках тримає букет грунських квітів. Звичайні квіти: чорнобривці, айстри, троянди… Та, врешті, ці прості квіти просилися стати особливими. І творчі особистості задумали проєкт створення пухової хустки із квітами. І Світлана взялася за роботу. Вона створила авторський проєкт охтирської пухової хустки та нанесення малюнка квітів вовною на полотно пухової хустки. Погодьтеся, робота тонка і кропітлива. Але захоплююча. І за два місяці Світлана створила своє диво: зв’язала хустку і нанесла на неї квітковий вовняний букет! Ось так і з’явилася перша охтирська пухова хустка за авторським проєктом Світлани Бєлік.
Наразі пані Світлана продовжує вивчати традиції створення української хустки, різноманітні способи нанесення квітів на хусткове полотно і, власне, хусткування. І розробляє наступну унікальну охтирську хустку. Звісно, у неї буде своя історія. Я в цьому впевнена.
Світлана чекає на колег по цеху. Планує проводити майстер-класи, воркшопи. І, взагалі, студія «Чепурушка» – місце зустрічі творчих людей та розвитку Охтирської громади.
Валерія Бакуліна.
