16 листопада – День працівників радіо, телебачення та зв’язку. Пропонуємо вирушити у туристичну експедицію із метою знайти сучасний зв’язок із минулим і майбутнім.
«Експедиція (від латинської expedition – похід, приведення до порядку); відправлення групи людей у тривалий похід у визначене місце зі спеціальною метою; відділ установи, підприємства, що приймає або розсилає відправлення та кореспонденцію…). (Визначення із Вікіпедії). Власне, експедиції можуть мати різноманітну мету. Ми небезпідставно вибрали дві експедиції, туристичну і поштову). Поштовхом до створення матеріалу стала екскурсія на територію колишнього поштового відділення №1, що на вулиці Вокзальній. На початку минулого століття споруда поблизу Охтирського залізничного вокзалу іменувалася «Експедиція» і належала Іванівській ДСС (дослідно-селекційній станції). У радянський період будівля експедиції змінила власника – половина будинку перейшла у приватну власність, а на другій половині запрацювала пошта. Сьогодні ми пропонуємо вам мандрівку слідами Харитоненка, у неймовірне село Сонячне, де й досі діє Іванівська ДСС. Сьогодні ми згадаємо, як це було до великої війни, у травні 2021 року.
СЛІДАМИ ХАРИТОНЕНКА. ОХТИРКА – СОНЯЧНЕ
«Працею возвеличуюсь» – два слова на родинному гербі Харитоненків, які визначають їхнє життєве кредо.
ХАРИТОНЕНКИ – українські підприємці-цукрозаводчики, землевласники, благодійники і меценати. Комерційну діяльність започаткував Іван Герасимович Харитоненко. На початок 90-х років ХІХ століття родині належало 6 цукрових заводів і один рафінадний, до 40 тисяч десятин землі, безліч маєтків. Географія промислових справ поширювалася від Російської імперії до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Ірану. Там діяли їхні торговельні склади. Загалом, «Торговий дім Харитоненків» налічував 279 контор по всьому світу. Харитоненки були учасниками всіх міжнародних промислових виставок, де їхня продукція незмінно отримувала найвищі нагороди, золоті та срібні медалі. І.Г.Харитоненко був найкрупнішим підприємцем Російської імперії. Довгий час місто Суми вважалися «цукровою імперією Європи».
Павло Іванович Харитоненко продовжив справу батька, його називали «цукровим королем». Насамперед, він був діловою людиною, мав величезні доходи. І в той же час не шкодував статків на підтримку культури та мистецтва, і тих людей, що творили прекрасне, виділяв великі суми на благодійність і забудову Сум – кадетський корпус, жіноча гімназія, дитяча лікарня, Троїцький собор…Рід Харитоненків – це окрема історія, велична і захоплююча. Про них можна писати трактати і довго розповідати. А ми поділимось враженнями про унікальне місце, завдяки якому Харитоненки отримували найвищі нагороди на міжнародних виставках. І це місце поряд з нами.
«УКРАЇНСЬКИЙ КЛУБ ОХТИРКИ»
14 травня 2021р. Нарешті пом’якшився карантин, і ми вирушили на пошуки скарбів рідного краю, слідами Павла Харитоненка, в село Сонячне, на Іванівську дослідно-селекційну станцію (ДСС). Дітище Харитоненка досі існує, працює. Заодно познайомились із історією села, Іванівської ДСС, побачили тамтешні краєвиди, дізнались більше про Павла Харитоненка. Ми навіть не уявляли скільки несподіванок нас чекало в Сонячному. Та про все по порядку.
ОХТИРКА
Несподівані відкриття почалися ще в ході підготовки до мандрівки. Ще ранішез’ясувалося, що будинок біля залізничної станції, там де поштове відділення №1, належить Іванівській ДСС. Побудований у 1908 році. І називався «Експедиція». Споруджений для науковців та спеціалістів, які транзитом добиралися до Іванівської ДСС, мали змогу переночувати або відпочити в «будинку-експедиції». Такий собі дореволюційний хостел. Якщо будете в тому районі, зверніть увагу на двері з боку залізниці. Вони унікальні, в стилі українського модерну. Впевнена, що Павло Харитоненко був і в Охтирці. Поїхали далі! Через село Бугрувате. Поля ще чорніють. Нафтові скважини працюють…
ІВАНІВСЬКА ДСС
Піднімаємося вище й вище, уздовж шляху, заквітчаного фруктовими деревами, як було задумано Харитоненком. Яблуні цвітуть рясно, біло, рожево. До речі, село Сонячне – найвища точка на території Охтирщини.
ОЛЕНА МИКИТЕНКО, бібліотекарка, екскурсовод, волонтерка зустрічає нас у центрі села. Першим пунктом нашого маршруту – Іванівська ДСС. Нас привітала білочка, зістрибнула з лапатої ялинки і гайнула далі у своїх справах.
ОКСАНА КОПЧАК, наукова співробітниця, екскурсовод, волонтерка вже чекає на ганку музею. Відкриваємо двері і… Павло Харитоненко прискіпливо дивиться з портрета. Тут же представлена виставка досягнень Іванівської ДСС, пшеничні дідухи, нагороди. Далі поринаємо в історію Іванівської ДСС, її засновника, наукових працівників, наукових досягнень. Слухати – не переслухати… Пані Оксана докладно і з любов’ю ділиться історіями наукової станції.
Як досвідчений підприємець, Павло Харитоненко розумів, що посівний матеріал повинен бути якісний, найкращий, конкурентноспроможний. Для цього потрібно було мати свою наукову базу. Дослідно-селекційна станція заснована в 1897 році. На честь свого батька Павло Харитоненко назвав її Іванівською. Згодом були зведені три лабораторії, завезені прилади й технології із Німеччини. Науковців запрошували звідусіль: з Києва, Москви, Петербурга, Харкова… Для них і їхніх сімей були створені всі умови для пристойного життя.
Б. Рожественський, В.Сазонов, М.Брояківський, Ф.Оскар, О.Архімович, Б.Лебединський, І.Шапошніков, І. Корнієнко, Г.Ластович… Кожен із цих видатних людей залишив свій вклад у розвиток науки й дослідної станції загалом. Та найбільшого злету за всю історію існування ДСС досягла під час керування станцією Шапошніковим Іваном Івановичем (1920-1930 р.р.).
Цікавий історичний момент. 1920-1930-і роки – період початку колективізації, Голодомор, репресії. Оскільки, Іванівська ДСС була державною установою, то наукові співробітники були на державному забезпеченні, їх оминув голод. Звісно, в колгосп також нікого не заганяли. А ось репресій науковців не оминули. Шапошнікову дивом вдалося залишитися живим, хоча мали розстріляти. Він продовжив працювати на ДСС. У період німецької окупації Іванівська ДСС також працювала. Німці були зацікавлені в її існуванні і займалися науковими дослідженнями. Під час визволення у 1943 році приміщення зазнали руйнування. Та все ж їх відбудували і дослідно-селекційна станція продовжувала свою наукову роботу. Нові спеціалісти продовжували дослідження і вирощування нових та якісних сортів пшениці та цукрового буряка. Із Сонячного цілими вагонами везли насіння по всьому Союзу, забезпечували 87 областей посівним матеріалом. І не тільки по Союзу, а ще і в країни соцтабору і в Канаду.
У 1952 році на Іванівській ДСС почала свою роботу Ганна Савівна Ластович. Вона вивела знаменитий сорт пшениці «Охтирчанка», відомий у всьому Радянському Союзі. У наш час цей сорт удосконалили і назвали «Охтирчанка ювілейна». Іванівська ДСС пронесла через століття свою величність та актуальність і нині продовжує свою діяльність і являється лідером високоякісного насіння буряків та зернових. Наразі керівник Іванівської ДСС – Солошенко Михайло Васильович. На станції плідно працюють понад сотню людей, серед яких науковці та спеціалісти відділень: селекції цукрових буряків, землеробства, селекції та насінництва зернових культур та працівники соціальної сфери. І на гербі Іванівської ДСС зазначені слова Харитоненків: «Працею возвеличуюсь».
Стілець Павла Харитоненка нагадує про засновника і допомагає здійсненню бажань. Як же не скористатися такою унікальною нагодою?! Мандрівники загадали бажання… І рушили далі, назустріч несподіванкам.
УКРАЇНСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНИЙ МОДЕРН
Село Сонячне починає свою історію із 1897 року, з моменту заснування Іванівської ДСС. Чому саме тут Павло Харитоненко вирішив створити наукову установу? Колись на цьому місці було поселення «Шляхова економія», яка була рівновіддалена на 100 км від Харкова, Сум та Полтави. Тож, географічно та економічно «Шляхова економія» являлася найкращим місцем. Отже, станція побудована, зведені три лабораторії, дім для директора, житло для працівників та господарчі споруди: конюшня, елеватор, стодола…
Майже всі будівлі збереглися донині. Згодом збудовані нові приміщення. Та все ж унікальними були і залишились споруди елеватора, лабораторії та стодоли, створені у стилі УАМ (український архітектурний модерн). І це ще одне відкриття, ще одна крута несподіванка в Сонячному. Готуючись до мандрівки, поцікавилася цим явищем – УАМ. Виявляється радянська влада затаврувала історію української архітектури і замовчувала. Ви всі мабуть були в Полтаві і бачили Полтавський краєзнавчий музей.
Це і є перший витвір УАМ. Ідея і втілення з 1903 по 1908 роки належить Василю Кричевському. Це було початком розвитку УАМ впродовж 40 років, з 1903 по 1941. Найхарактерніші риси – 6-кутна форма вікон та порталу, наявність шатро видних дахів, кольорова майоліка, рослинні та геометричні орнаменти. Найбільше споруд у цьому стилі в Харкові.
Повернемось до Сонячного і Харитоненка. Павло Іванович, звісно, запросив найкращих будівничих, які звели найкращі, найміцніші, найгарніші споруди. І в цьому ми впевнились на екскурсії по селу, і навіть доторкнулись до фрагменту черепиці, на якій зазначено «Харитоненко». На території Іванівської ДСС Павло Іванович планував створити зону відпочинку. Ми йдемо сквером, заквітчаним бузком, у затишку кошлатих ялин та столітніх дубів. Сонячним село назвали в 1964-ому році завдяки пропозиції місцевого краєзнавця Михайла Скоробагатих. Пані Олена, наш живчик-екскурсовод, скільки нам всього розповіла й показала, що це не те що надовго, а назавжди залишиться яскравим спогадом.
ГАСТРОТУРИЗМ
Так, так. І такий існує. І набуває популярності. А ми, що не люди? Пані Олена знайшла інформацію про смакові уподобання Павла Харитоненка та його родини. І ми «попали» на панський обід. Нам подали юшку із карасів, окунів та пліток, зловлених зранку. Рибну юшку приправили свіжою молодою зеленню, пшоном. Так створилася Сонячна смачна родзинка. А на десерт – чай із сонячних трав і вишукані панські смаколики.
Пікнік на Терасах – смачна несподіванка. І не тільки смачна, а ще й інтелектуальна. 14 травня – день народження Василя Стефаника. Тож, згадали та пошанували ще одного великого українця. Яблуневий сад, Тераси, смачний, інтелігентний пікнік, річка Хухра. Задоволення на всі 100 %!!! Дякуємо за панський обід Юрію Миколайовичу, Жанні Вікторівні й Наталі Вікторівні.
МОЙКА
Несподіванки продовжуються. Пані Олена спрямувала наш маршрут на Мойку. І ми опинилися у Харківській області, у селі Каплунівка. Все дуже просто і цікаво. Їдеш по одній вулиці, доїжджаєш до «хитрого будинку», який має дві адреси одночасно, і Сумська область продовжується Харківською. Мойка – це територія біля річки Хухри. Колись тут мили овець. Неподалік Харитоненко збудував ткацьку фабрику, планував розводити шовкопрядів… Тепер Мойка – яскрава картинка, неймовірний краєвид, бездоганна туристична візитівка: широка річка Хухра, зелені луки, листяний і хвойний ліси і, здається, що потрапляєш у інший вимір, фантастичний. І хочеться просто сидіти, споглядати і мріяти…
(Далі буде).
Валерія Бакуліна
