Життя — це не завжди гладкий шлях. Часом це круті повороти, випробування на міцність і вибір, який визначає не лише твою власну долю, а й долю тих, хто поруч. Для Людмили Тихонівни Кострової із села Добрянське, що на Великописарівщині, цей шлях став історією про велике кохання, родинне тепло і незламну жіночу силу, яка здатна тримати на собі цілий всесвіт.
ВІД ЮНОЇ ДІВЧИНИ
ДО БЕРЕГИНІ РОДИНИ
Людмила Кострова народилася 22 червня 1974 року в рідному Добрянському. Тут минало її дитинство, тут вона зростала серед знайомих вулиць і мальовничих краєвидів, тут закінчила місцеву школу, згодом здобула першу професію. Ті ж самі стежки проходив і її односелець — хлопець, з яким долі до певного часу текли паралельно. Але якось між ними спалахнуло те справжнє, глибоке кохання, що дається один раз на все життя.
У 1992 році вони поєднали свої долі та створили сім’ю, яка стала для пані Людмили надійною гаванню. За затишними родинними дверима завжди чекали розуміння, підтримка і спокій, хоч би які шторми вирували зовні. Подружжя виховало двох чудових доньок — Ольгу та Ірину, які зростали в атмосфері любові та поваги, ставши продовженням батьківського затишку.
ЧВЕРТЬ ВІКУ
У ВЛАСНІЙ СПРАВІ
Складні часи не вибирають, коли приходити, але вони завжди викривають внутрішню силу людини. Спочатку пані Людмила працювала у швейній майстерні села, від Великописарівського райпобуткомбінату, та згодом життя поставило перед викликами. Майстерня перестала існувати. Людмила ж не чекала манни з неба і не сиділа склавши руки, а у 2001 році прийняла рішення брати відповідальність у власні руки: оформилася як фізична особа-підприємець і заснувала власну справу.
Початок вимагав чимало зусиль. Напівзруйноване приміщення колишньої швейної майстерні стояло порожнім і потребувало не просто ремонту, а людської душі. Разом із чоловіком вони власноруч подарували будівлі друге життя: зробили капітальний ремонт, встановили обладнання, завезли товар та працевлаштували першу продавчиню, забезпечивши її робочим місцем. Це був не просто магазин із продовольчими та побутовими товарами — це був осередок, де завжди можна було обмінятися теплим словом і відчути турботу.
З часом сімейний бізнес розширився: у 2018 році Людмила Тихонівна придбала у селі ще одне приміщення і відкрила продовольчий магазин «Наталочка». І коли ворог у ближніх селах почав поступово знищувати магазини, торгові точки пані Людмили стали справжнім порятунком і надійною опорою для жителів не лише Добрянського, а й багатьох навколишніх сіл — Ямного, Вільного, Спірного, Тарасівки, Розсошів, Сидорової Яруги, Яблучного…
Сьогодні підприємницькій діяльності Людмили Кострової виповнюється вже чверть віку. За ці 25 років міцний авторитет, чесність і турбота про людей стали її візитівкою.
ВИПРОБУВАННЯ ВОГНЕМ: ДОРОГА ЖИТТЯ У НАПІВТЕМРЯВІ
Особливою сторінкою в історії Людмили Кострової став початок повномасштабного вторгнення у 2022 році. Коли довкола панували невідомість і страх, а ворог зайшов до Охтирки, продовольчі бази зачинилися, у навколишніх селах із полиць магазинів зникли продукти харчування і повсякденного вжитку. Саме тоді її підприємництво перетворилося на важливу гуманітарну місію, а громадянська позиція та людська чуйність проявилися на повну.
Людмила Тихонівна розуміла: для земляків її магазини — це єдина можливість вижити й мати хліб на столі. Тоді, через відсутність постачальників, подружжя самостійно вирушало по товар. Спочатку їздили по хліб у Спірне, на пекарню підприємця Миколи Бантова, везли у Добрянське у багажнику авто хліб, а за іншими продуктами харчування їздили через блокпости до Полтави. А коли і там спорожніли прилавки, то вони вирушали до Кременчука по цукор, сіль, крупи, цигарки… Часто поверталися вже пізно вночі, під час комендантської години.
«Бувало так важко серед ночі проїжджати блокпости у комендантську годину… У темряві, коли кожна хвилина здається вічністю, тримаєш кермо й думаєш тільки про те, що вдома чекають люди, які на тебе розраховують. І на блокпостах, на щастя, ми отримували підтримку, нас розуміли, що людям потрібні продукти харчування, тож пропускали», — згадує пані Людмила.
ТРИМАТИ ТИЛ, ПОКИ ЧОЛОВІК БОРОНИТЬ КРАЙ
Сьогодні в житті Людмили Тихонівни новий важкий період. Її чоловік, який багато років працював на землі, а потім займався власною олійницею, залишив улюблену справу і став зі зброєю в руках на захист України від ворога.
Тепер він захищає рідний край у складі Харківського дивізіону протиповітряної оборони, а вона тримає тил. Наразі Людмилі Тихонівні допомагає забезпечувати земляків і переселенців необхідним товаром одна з доньок. Робота під постійною загрозою обстрілів вимагає неймовірної пильності, адже останнім часом ворожі дрони полюють як за автівками, так і за всіма, хто рухається. Заради безпеки родина придбала спеціальний детектор дронів «Чуйка», який завчасно попереджає про небезпеку, що наближається, та дає дорогоцінні секунди, щоб уберегти життя.
Своєю працею, турботою про людей, щоденною важкою і ризикованою роботою Людмила Кострова наближає перемогу тут, удома. Вона чекає свого захисника у їхній родинній гавані, продовжуючи бути надійним орієнтиром і розрадою для всієї громади.
Бо саме на таких жінках — ніжних і водночас незламних, закоханих у своє село та своїх людей — тримається наша українська земля.
Олена ТЯГЛЕНКО
На фото:
Людмила біля автівки з хлібом, який подружжя привозило для земляків;
разом із чоловіком Віктором Костровим, який був підприємцем, а нині служить у лавах ЗСУ.
Читайте також.
