Великописарівська громада відзначає п’яту річницю створення. П’ять років — наче й небагато, але скільки всього довелося пережити! Повномасштабна війна, евакуації, втрати, руйнування — випробування, які змусили громаду змінитися, зміцнитися, згуртуватися.
Та попри все, життя триває. Медики продовжують лікувати, вчителі — навчати, соціальні працівники — допомагати, а громада, яку очолює Людмила Бірюкова, не просто тримається — вона живе, діє, планує і навіть мріє про майбутнє.
Про те, як живе громада сьогодні, як вдається зберігати людей, кадри й віру в завтрашній день, — у нашій розмові з головою громади Людмилою Бірюковою.
— П’ять років для громади — це вже певний шлях і досвід. За цей час ви пройшли через неймовірні випробування — війну, евакуації, руйнування. Випробування тривають і зараз, постійно. Яку головну науку винесли як керівниця, і що вона дала громаді сьогодні?
— Головна наука — рух уперед, за будь-яких умов. Ми створювали громаду пізніше за інших, фактично “наздоганяючи” ті, що об’єдналися ще у 2016-му. Вчилися швидко, працювали без перепочинку. А потім прийшла війна — і додала до семи наших «мирних» кроків розвитку ще десятки «воєнних» кроків виживання.
Та ми не зупинилися. І сьогодні про Велику Писарівку говорять не лише як про територію, що зруйнована, а й як про громаду, яка має плани, енергію й перспективу. Я впевнена: будь-яка енергія повертається результатом.
— Попри всі труднощі, у громаді працюють медицина, освіта, соціальна сфера. Як вдалося втримати людей?
— Передусім завдяки людяності й професіоналізму самих працівників. Частина наших педагогів викладає онлайн навіть із-за кордону. Медики тримаються завдяки своїй відданості і підтримці держави — маємо контракти з НСЗУ за прифронтовими пакетами, що дозволяє бодай трохи стабілізувати фінансування.
Дехто працює у віддаленому форматі, хтось переїхав, але продовжує надавати послуги громаді. Це приклад справжнього служіння людям. Пишаюся земляками.
— Якщо не брати до уваги війну й обстріли, які три найгостріші проблеми бачите зараз перед громадою?
— Найперше — це дефіцит кадрів. Він відчувається всюди: у медицині, освіті, адміністративній сфері.
Друга — руйнування інфраструктури: дороги, житловий фонд, комунальні об’єкти. І третя — нестача зв’язку та електроенергії на частині територій. Це ускладнює навіть найпростіші речі. Але ми шукаємо шляхи — ремонтуємо, де можливо, і залучаємо допомогу партнерів. Але в прикордонні часто це люди роблять самостійно, бо виїзд сюди спеціалістів заборонено.
— Дійсно, Великописарівська громада активно співпрацює з партнерами. У яких напрямах ця робота триває і що для вас у пріоритеті?
— Ми тримаємо контакт із багатьма міжнародними й українськими донорами: ACTED, Проліска, Червоний Хрест, інші.
Отримуємо не лише гуманітарну, а й технічну допомогу — це пожежні авто, «швидкі», трактори, комунальна техніка. За п’ять років ми суттєво оновили автопарк, який на старті складався лише з кількох старих машин. Наші пріоритети — відновлення інфраструктури, житла й бізнесу. Ми хочемо не просто вижити, а зробити громаду сучасною і зручною для життя після перемоги.
— Багато говорять про відтік кадрів і молоді. Як із цим у вас?
— Відтік відчуваємо навіть у школах: за п’ять років кількість учнів зменшилася майже на 300. Але ми активно працюємо з молоддю — створили Молодіжну раду, організували для неї навчання й обміни досвідом. Наші діти відвідували засідання виконкому, знайомилися з роботою ради, щоб відчути, що їхній голос має вагу.
Ми хочемо, щоб вони бачили себе частиною громади, а не тимчасовими її гостями.
— Яку підтримку громада надає людям, що залишилися, і тим, хто евакуювався, але зберігає зв’язок із домом?
— Ми прийняли програми соціального захисту населення. Це допомога хворим на онкологію, постраждалим від обстрілів і пожеж, підтримка військових і їхніх родин. Є програма «Соціальний автобус» — двічі на день рейси між Охтиркою і громадою, п’ять днів на тиждень. Працює гуманітарний хаб у Добрянському. Там люди отримують продуктові набори, побутові речі, насіння, навіть будматеріали. Для тих, хто далеко, ми надсилаємо допомогу «Новою поштою» або «Укрпоштою». Ремонт цього хабу ми робимо переважно позабюджетно — за гранти та матеріали, врятовані з пошкоджених установ.
— Які проєкти 2025 року вважаєте найбільшими досягненнями?
— Найголовніше — ми працюємо й тримаємо громаду живою. Надаємо послуги, маємо плани на завтра, навіть попри війну. Здобутки — це наші люди. Наші діти перемагають на олімпіадах і конкурсах, спортсмени — на змаганнях. Маємо чотири народні ансамблі, серед них «Вечорниці», для яких ми записали альбом. Вийшла вже друга книжка серії «Тут починається Україна» — після книги «Великописарівщина поетична» надрукували «Великописарівщина художня». Наступна запланована — «Великописарівщина героїчна», у ній ми розповімо про наших полеглих захисників і жертв серед цивільного населення.
— Чи існують для громади, попри війну, певні можливості для розвитку?
— Так. Навіть у найскладніших умовах з’являються нові ідеї. Ми плануємо залучати проєкти з енергозбереження, відновлення комунального господарства, створення робочих місць. Усе це дає надію, що після перемоги ми не почнемо з нуля, а продовжимо з набутим досвідом.
— Під час криз надзвичайно важливо зберігати довіру людей. Як вам це вдається і чи вдається?
— Я не знаю, чи маю довіру — це можуть сказати лише люди. Але телефон не змовкає — телефонують щодня. Питають, радяться, просять допомоги. Я ніколи не обіцяю того, чого не можу зробити, але завжди намагаюся допомогти. Мабуть, саме тому ми й тримаємося разом — бо чуємо одне одного.
— Якщо уявити Велику Писарівку після перемоги — якою ви її бачите?
— Бачу, як повертаються люди додому. Як знову відкриваються магазини, ремонтуються дороги, працюють фермери — Анатолій Мороз у Дмитрівці, Сергій Шайдовський у Попівці, Микола Надточий у Великій Писарівці, усі повертаються. Бачу, як відкриваємо хірургію, терапію, басейн у Ямному, будинки культури… І головне — діти їдуть до школи, а не тікають від вибухів. Це буде найкращий день у нашій історії. Хочу побажати усім нашим людям — якнайшвидшої перемоги. Вони втомилися, але не зламалися. І саме в цьому — найбільша сила громади.
— Дякую. Разом — до перемоги!
— Слава Україні!
Спілкувався Олексій ПАСЮГА
