27 березня Великописарівський район відзначив би 100-річний ювілей. Звісно, якби не адміністративно-територіальна реформа, через яку Великописарівщина вже кілька років є складовою Охтирського району. Але й зараз ми за звичкою говоримо: “У нас, у Великописарівському районі…” А то й навіть у офіційний випусках новин прозвучить: “Вчора знову було обстріляно Великописарівський район”. На жаль, саме так.
Звичайно, про якісь урочистості не доводится говорити, бо війна. Та й приводу немає (бо немає району), хоча раніше навіть невеликий ювілей ставав у нагоді вшанувати відомих та заслужених людей Великописарівщини, які живуть тут, або є її уродженцями.
Чи буде ще коли можливість відзначити черговий ювілей району? В цьому мають сумнів навіть найзатятіші оптимісти. Пригадується, в одній із повоєнних публікацій районної газети довелося зустріти назву “Бабівська сільська рада”. Зараз навіть такого села не залишилося на території нинішнього Дмитрівського старостату. Так, лише історична назва частини Братениці. Як немає вже Мирного Добрянської сільської ради, Дегтярки Сидоровоярузької сільської ради (була й така), Єфимівки Солдатської сільської ради та інших, що зникли з лиця землі та збереглися у пам’яті старожилів та на сторінках районки.
Воно й зрозуміло, бо життя району завжди вісвітлювала місцева газета, заснована у 1930-му — через 7 років після того, як Великописарівщина з’явилася на мапі. Сьогодні ми пропонуємо вам низку публікацій з 1944 року, коли випуск газети був відновлений після звільнення нашого краю від німецько-фашистських окупантів. Довоєнних підшивок в редакції не збереглося, а от в державному архіві вони є. До речі, під час повномасштабної російської агресії підшивки газети вперше покинули місце свого зберігання в редакції. Як потім показав приклад колег, там, де територія України була окупована надовго, російські загарбники без всякої пошани ставилися до історії місцевих видань. Архіви районок на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині були російськими ворогами знищені навмисно, або просто викинуті на вулицю, слугували на розпал багать, на яких окупанти зігрівалися прямо в приміщеннях редакцій. І це не зважаючи на те, що значна частина архівів — ще радянських часів, які росіяни ставлять у приклад, і до яких хочуть повернути не лише свою країну, а й увесь пострадянський простір в своїх імперських амбіціях, якщо їх не зупинити.
Йдуть роки, а районна газета, як і раніше, веде літопис рідного краю. Інакше і бути не може. Навіть за радянської влади і насиченості місцевих видань матеріалами партійних з’їздів та безкінечних пленумів, на першому місці завжди стояли люди, події місцевого масштабу. Тому, поспішаючи додому, ми серед кіпи численних видань, якими тоді через їхню доступність були заповнені поштові скриньки, в першу чергу, брали саме місцевий часопис і шукали серед героїв жнив чи спортивних змагань знайомі прізвища, вдивлялися у фотографії, які часто були недосконалими через брак якісного друкарського обладнання (щоправда, з фотографіями й зараз так буває). З роками різних газет та журналів через їхню дорожнечу у скриньках поменшало, але районка продовжує надходити в більшість осель жителів Великописарівщини — Великописарівської та Кириківської громад.
Ідуть у вічність старожили і несуть у забуття згадки та легенди краю. Тому на сторінках «Ворскли» ми друкуємо історичні матеріали та розповіді жителів району про земляків. Пройдуть десятки років, а ця інформація залишиться закарбованою вже не лише в паперовому виданні, а й електронному. Так що наші нащадки, можливо, будуть дізнаватися про минуле саме зі сторінок районного видання, але аж ніяк не з соціальних мереж, де кожна публікація живе максимум кілька днів.
По крихтах, саме з вашою допомогою, наші шановні земляки та дописувачі, ми збираємо та зберігаємо історію Великописарівщини. Кожен факт в умовах інформаційного вакууму здається надзвичайно важливим. Адже всі ми хочемо знати історію землі, на якій живемо. Це допоможе нам пізнати себе. Тому кожну розповідь, кожну статтю чи згадку про наш район ми дуже потребуємо і цінуємо. Хочеться говорити про це не тільки з якоїсь нагоди, а постійно, знаходити нові свідчення, пам’ятати славетних земляків і пишатися своїм краєм.
Пишіть нам, залишайтеся з нами, і ми разом впишемо історію рідного краю у загальний літопис України.
Олексій ПАСЮГА.
