Розміщуємо архівний матеріал про нашого земляка, якому 8 липня 2023 року Указом президента України було присвоєно звання Героя України (посмертно). Про це ми дізналися від сестри Героя Юлії, яка виклала повідомлення у соціальних мережах.
Народився в день народження мами — 27 квітня, а загинув у день народження сестри — 6 березня.
Командир вертолітної ланки вертолітної ескадрильї, капітан 18- тої окремої бригади армійської авіації Збройних Сил України Владислав Вячеславович Горбань віддав життя за майбутнє рідної країни на другий тиждень війни.
Газета «Ворскла» намагається привернути увагу до збереження світлої пам’яті про наших героїв. Один з них — це Владислав Горбань, земляки якого з Кириківки звернулися з петицією до президента про призначення йому звання Героя України і просять усіх небайдужих до світлої пам’яті воїна підтримати цю петицію.
Ми поспілкувалися з сестрою загиблого пілота Юлією, і вона розповіла нам, якою доброю людиною був її братик. Дівчинка з’явилася на світ, коли Владу було 6 років. І він вмить подорослішав, взявши на себе відповідальність за малечу. Владислав, як старший брат, брав участь в усіх етапах дорослішання Юлії, переживав з нею і успіхи, і невдачі.
— Моє серце розірвали навпіл, наживо і без жалю, — говорить Юлія, описуючи свій стан, — мій брат Герой, і я хочу, щоб він був героєм не тільки в наших серцях, а й офіційно!
Дуже тяжко переживають втрату батьки: мама Людмила та тато Вячеслав. Владислав був чуйною дитиною, намагався радувати своїх батьків. Із татом постійно обговорювали свої чоловічі питання, ремонтували техніку та планували будівництво літньої альтанки, де б могла зібратись вся сім’я за смачною вечерьою.
— Він був світлим, добрим, завжди усміхненний, з кожним знаходив спільну мову. Його всі любили, а ми обожнювали, — говорить мама Владислава Людмила, — до останнього ми вірили, що синочок живий, вірили, що він в полоні і повернеться. Віримо та чекаємо і зараз. Без віри, що Владислав живий, неможливо існувати.
Після 9 класу Кириківської школи Владислав вступив до Сумського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка. Хлопець бачив себе неодмінно військовим, мріяв носити погони. Тож 15-річний підліток мужньо витримував усі суворі режимні моменти та дисципліну закладу, де навчався та проживав увесь час, відпустки надавались тільки на вихідні.
Потім пішов навчатися до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на напрямок армійської авіації. Закінчивши виш та отримавши диплом, поїхав на службу до м. Новий Калинів, Львівської області, там хлопець очав працювати за фахом, набував нових знань та навичків, необхідних для успішної служби.
Віддаленість від дому давалась тяжко, для молодого офіцера, тому пропрацювавши 3 роки, вирішив перевестись до Полтави, де став командиром вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського. Літав на гелікоптері Мі-8. Виконував завдання на території АТО/ООС. Пілот усе своє свідоме життя захищав незалежність держави.
Разом з ним, переживаючи і трудності, і успіх зажди була поряд кохана дружина. Вони познайомились, коли вдвох ще навчались, закінчивши університети, відразу почали готуватись до весілля, майже через три роки у них народився синочок. Дружина продовжує чекати свого коханого чоловіка та батька своєї дитини додому:
— Ти був найкращим та найвірнішим чоловіком, міцною стіною, за якою не було страшно. Біль втрати тільки збільшується кожного дня, — коментує дружина Катя.
За те, що з перших днів після повномасштабного вторгнення був на захисті українського неба, Владислав був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. А потім, вже посмертно — ІІ ступеня. Поховали капітана на Центральному кладовищі у рідному селищі Кириківка. В нього залишилася батьки,дружина, трирічний син та сестра.
Присвоїти звання Героя!
Цього вже півроку домагається сестра Владислава Горбаня Юлія, адже вважає його цілком достойним високої нагороди.
— Після закінчення університету Влад відразу почав працювати за професією, — обгрунтовує свою думку співрозмовниця. — З того моменту він постійно боровся за незалежність та цілісність України. Виконував завдання на території АТО/ООС, мав відповідні відзнаки.
Із перших днів стояв на захисті рідної держави, виконував завдання, які здавалися неможливими або навіть божевільними.
Наприкінці лютого ніхто не знав, що робити, як вигнати окупантів з нашої землі, тому були військові завдання, на які хлопців відправляли, розуміючи неминучість смерті. І вони летіли, на 90% переконані, що не повернуться.
Кожного дня мій брат, командир екіпажу МІ-8, зі своїми побратимами захищав українське небо, за що був відзначений різними нагородами.
Загинув Владислав Вячеславович 6 березня у бою за свободу українського народу.
Тоді було збито два гелікоптери МІ-8, хлопці виконували важливе завдання і здобули успіху. Повертаючись, попали під обстріли окупантів.
До останніх хвилин Владислав, як командир екіпажу, намагався врятувати своє життя та побратимів. Але не зміг.
Присвоїти Владиславу Горбаню та загиблим членам екіпажу почесне звання Героя України – це найменше, що ми можемо зробити.
Підтримати петицію може кожен, хто вважає увічнення пам’яті командира справою честі українця, за мирне небо якого боровся з перших днів війни герой статті.
ПЕРЕХОДЬТЕ, БУДЬ ЛАСКА, ЗА ПОСИЛАННЯМ І ПІДПИШІТЬ ПЕТИЦІЮ https://petition.president.gov.ua/petition/163888
Оксана Ковальова
Газета “Ворскла” 8 жовтня 2022 року
