Ці слова майже випадково в присутності кореспондента «Ворскли» сказав один з мешканців Великописарівської громади, і ми «розкрутили» його на розмову, розвідавши таємниці пошуку скарбів та перетворивши щирі зізнання пошуківця-ентузіаста на ексклюзивне інтерв’ю. Отже, своє ім’я наш співрозмовник називати відмовився з певних причин. А оскільки авторка статті — людина не місцева, то й вона не знає, про кого писала!
— Із чого почалося Ваше знайомство з тим, що сховано в землі? Звідки дізналися про захоплююче й іноді прибуткове хобі?
— Мій приятель вже років 20 займався пошуком різних металевих речей. Розповідав про знахідки не лише металобрухту, а й старожитностей. Я дивувався, скільки всього цікавого знаходиться у нас під ногами, і що ми ходимо по справжнім скарбам! Одного разу попросився з ним на оті його розкопки. Сподобалося, бо відразу знайшли металеву рейку і я пристосував її на перекриття свого погребу!
— Мабуть, після цього захотіли придбати власне археологічного спорядження і купити металошукач?
— Та поїздка з товаришем стала для мене вирішальною і, можна сказати, — доленосною: «заліз» в інтернет на сайт з продажу металошукачів і замовив собі таку «іграшку». Це було 7 років тому, і покупка обійшлася мені в 300 доларів (а той час це було 2400 тисячі гривень). Дорого. Гроші великі. Але такий азарт на мене найшов, що вирішив — ця діяльність буде моєю віддушиною.
— Це пошуки всліпу чи по якійсь спеціальній карті?
— Існує певна програма, що дозволяє накладати старовинну мапу на сучасну та використовувати для GPS-навігації на місцевості. Справа в тому, що плине час, і ландшафти змінюються. Знайти в широкому полі розоране село, що вже зникло з лиця землі, буває досить важко. Це спричиняє чималі перепони краєзнавцям та любителям старовини. А з цією програмою всі ці карти — в смартфоні! Тому можна сміливо орієнтуватися на місцевості! Щоправда, погрішності є, тож доводиться перекопувати багато зайвої території, перш ніж знайдеш потрібний об’єкт. Та це – дрібниці, адже пошукова справа — це такий азарт, що захоплює сам процес, а не результат! Металошукачі — це третя категорія ентузіастів, чи правильніше сказати фанатів, після мисливців та рибалок! Відмінність лише в тому, що ті можуть нічого не вполювати та не впіймати, а от ми обов’язково щось знайдемо!
— Яким був Ваш перший самостійний пошук?
— Мій особистий досвід з металодетектором розпочався з поїздки на так званий Янків Ріг. Це нинішня Іванівка. Але нічого там не знайшов. А от у Великій Писарівці, на пасовиську на болоті біля Холоші, хотів знайти золото в навозі (сміється)! Поїхав на мопеді та взявся цілеспрямовано копати там, де вказано на карті. Але місце так розтягнуте та розоране, що між тим, що вказано в програмі і тим, де насправді щось може бути цікаве, багато розбіжностей! Почув сигнал від металошукача і я перевернув усю землю, а там нічого немає!
День копав просто марно. Але не засмутився, завзято продовжував і наступного разу мені пощастило: знайшов царські срібні монети! Куди їх подів? Вдома лежать!
— З якими культурами встигли познайомитися під час розкопок?
— Взагалі-то, Великописарівщина — бідний край у сенсі знахідок. Тут є Черняховська або Скіфська культури періодів життя 2 — 4 століття до н.е. Жили на цих землях плем’я скіфів, хазари, гунни, римляни, а потім — народи Київської Русі.
— Чи вдалося монетизувати своє хоббі?
— Певним чином так. Але все пішло на закупівлю спорядження. У 2021 році купив собі другий металошукач, більш якісний — мультичастотний замість одночастотного. Коштував він 400 доларів, але вартість цілком виправдала себе! Улюблена справа почала приносити прибуток!
У перший же вихід в поле вирив китайський наконечник з стріли лука. Це цінна знахідка, бо таких наконечників було знайдено всього три по всій Україні. У крайньому разі так заявлено про це. Виклав знахідку на сайт нумізматів Віоліті і продав. Недорого, але все ж таки якісь гроші. З тих пір став реалізувати через сайт свої трофеї.
— А як же “справжні” скарби? Чи пощастило Вам докопатися до золота, наприклад?
— Так! Вже за тиждень новий металодетектор почав себе виправдовувати: 2 січня, відразу після Нового року поїхав на розкопки до села Тарасівки і дістав з землі золоту підвіску! Це була 20-грамова частина колту, виробленого з золота 999 проби! (Колти — характерні для слов’ян скроневі прикраси, що підвішувалися до головного убору на стрічці, чи металевих ланках — ряснах). Чи важко було копати? Та ні. Земля того року була не мерзлою.
— Яка доля спіткала коштовність з дорогоцінного металу? Де зараз та підвіска?
— Звісно, зберігати її вдома я не став. Виклав на сайт і продав за 200 доларів.
— А які знахідки представляли собою просто історичну цінність?
— Вирив якось шпору (чіплялася раніше на взуття, щоб підганяти коня). Знаходив і фібулу – древньоримську булавку, і візантійські монети, і ґудзик-гильку з кафтанів холопів царського періоду, багато хрестиків, натільних ладанок. Були скіфські збруйні бляшки у звіриному стилі — вовки, лисиці, лось. Це пришивалося колись на одяг.
Але більше всього в землі наконечників для стріл. Їх я викладав на Віоліті. Скільки штук знаходив — навіть і не рахував. Реалізував оптом. За цілу купу можна отримати гривень 700.
— Чи знаєте Ви, куди потрапляють скарби, вириті нелегкою працею?
— На сайтах «пасуться» колекціонери-нумізмати, або колекціонери старожитностей, різних історичних диковинок. Вони і скуповують все, що їм потрібно. А одного разу на моє оголошення відгукнувся професор з Львівського музею. Зателефонував, сказав, що його зацікавив перстень. Ми обговорили ціну, здійснили оборудку і все. Більше з ним не спілкуємося. Знаю, що експонат вони відреставрували. Від мене попросили супроводжувальну записку, в якій вказав, де і коли цей перстень знайшов.
— Здається, той металошукач докорінно змінив Ваше життя, умовно розділивши його на до та після, маючи на увазі, що воно стало цікавим.
— Абсолютно вірно! Як тільки став займатися пошуком металів та скарбів, все неначе перевернулося в хорошому сенсі! Цим треба «захворіти»! Зараз у нас так званий клуб за інтересами, який складається з чотирьох моїх приятелів, з якими ми виходимо «на полювання» за скарбами.
А якого драйву надає сайт Віоліті! Це справжній міжнародний аукціон скарбів! Вже сім років живу цими пошуками. Щоправда, не щодня можна вийти з металодетектором, адже погода не завжди дозволяє.
— Чи вдається займатися улюбленою справою під час війни?
— Ходжу на пошуки, але не так часто. Небезпечно. Заміновано. Та й стріляють постійно.
— А чому б не переформувати Ваше хоббі під нинішні реалії? Наприклад, не увічнити надбання, створивши музей старовинних розкопок, тим самим зробивши внесок в розвиток громади? Людям же цікаво буде і подивитись на це, і руками торкнутися до історії!
— Так, була в мене така ідея! Та, мабуть, не на часі зараз ці проєкти. Війна. Інші проблеми. Але за можливості звернуся до керівництва нашої громади. Думаю, що для розвитку нашого краю було б цікаво створити музей громади, де одна з експозицій була б присвячена знайденому на розкопках на нашій території. Я безкоштовно передам туди свою колекцію, щоб вона принаджувала туристів. Та й місцевим жителям це буде цікаво.
— Що ж, сподіваємося, улюблена справа героя статті приноситиме корись не лише йому, а й усій Великописарівщині. Дуже символічно, що якраз в найскрутніші часи, воєнні, в громаді розвивається духовна спадщина, відкрито музей меду, ведеться активна робота зі створення музею борщу та сала.
Непогано було б мати в селищі і музей історичних знахідок, що досі лежали в нас під ногами. Адже дійсно: в землі зарито багато чого цікавого!
Вивідувала секрети пошуку скарбів
Оксана Ковальова
