У Тарасівці, що всього за кілька кілометрів від кордону, люди завжди знали ціну праці та взаємопідтримки. Тут життя не пафосне й не просте: поруч — лінія фронту, за селом — поля, над якими нерідко чути роботу ворожих «пташок». Та навіть у таких умовах тарасівці не замикаються у страху, а тримаються разом і продовжують розвивати свою землю. Бо це — їхній дім, їхня пам’ять і їхнє завтра.
Саме тому будь-яка добра справа тут набуває особливого змісту. Колишній сільський голова Тарасівки Олександр Панов, оцінюючи роботу нинішнього старости, говорить відверто:
«Працювати сьогодні, як Сергій, — це подвиг. У старостаті є й внутрішньо переміщені люди, і щоденні проблеми, і непередбачувані ситуації через обстріли. А він усе тримає під контролем, знаходить слова для кожного, підтримує, допомагає й не зупиняється. Це великий труд і велика відповідальність».
Сергій Зігунов і справді зарекомендував себе людиною діла. Він не чекає, доки хтось приїде й зробить — сам береться до роботи, показуючи приклад і односельцям, і новим жителям села, які через війну знайшли прихисток у Тарасівці. Тут, на прикордонні, люди вміють цінувати будь-яку можливість створити щось гарне та живе попри небезпеку навколо.
Цими днями в центрі села з’явився ще один затишний куточок. Біля магазину облаштовано ландшафтну композицію з декоративних хвойних рослин. Саджанці невеликі, скромні, але кожен із них — вирощений власноруч, з теплом і вірою у те, що Тарасівка житиме й розквітатиме.
«Це лише початок, — усміхається староста. — Минуть роки — і тут буде зелений куточок, де приємно зупинитися. Але найголовніше — ми зробили це разом. І продовжимо робити».
У цих словах — головний сенс роботи громади. Бо будь-яка ініціатива тут — це про єдність. Про те, що люди не дозволяють війні забрати у них бажання творити щось світле. До висадки рослин охоче долучилися й ВПО, які знайшли спокій у Тарасівці, а тепер — віддають громаді часточку своїх сил.
Люди працювали попід шумом далекої канонади — тут до цього звикли. Хтось жартує: «Головне — щоб не заважало тримати лопату рівно», хтось зосереджено прополює місце під сосонку. І в ці моменти відчувається щось особливе: попри війну, попри ризики, попри випробування — село живе.
Староста звертається до всіх жителів Тарасівки:
— Запрошую кожного долучитися. Бережімо наш зелений куточок, доглядаймо, підливаймо, пропонуймо нові ідеї. Разом ми можемо зробити Тарасівку ще красивішою й затишнішою. Ніхто за нас цього не зробить — але разом ми можемо все.
І, справді, Тарасівка змінюється там, де є люди, яким не байдуже. Там, де староста не керує з кабінету, а працює поруч. Там, де навіть у прифронтових умовах знаходять сили не просто виживати, а розвиватися.
Сергій Зігунов щодня своєю роботою нагадує: війна може змінити ландшафт, але не може зламати громаду, яка вміє стояти разом.
Наталія ПАСЮГА
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
