З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов вже п’ятий рік. Життя не поставиш на паузу і не призупиниш, тому воно триває в усіх його проявах, тільки вже в небезпечних умовах війни.
Люди живуть, одружуються, народжують дітей і виховують їх попри всі обставини воєнного лихоліття. Материнство під час війни – це не просто роль жінки, а – великий подвиг. Адже саме матусі виконують найважливішу місію в житті дитини – вони цілодобово тримають у рівновазі світ малечі, коли навколо – війна. Саме мами стають берегинями, змушеними бути міцними заради своїх діточок.
Безумовно, найважче зараз тим, чиє материнство і дитинство проходить у безпосередній близькості до кордону з ворогом, тобто – мешканцям прикордоння. Які секрети материнської мудрості застосовують матусі, щоб дати своїм синочкам і донечкам максимально щасливе дитинство за мінімальних можливостей? Про це ми розпитали героїнь нашого сьогоднішнього матеріалу.
Діти та квіти
Тетяна Гордієнко евакуювалася з дітьми з Великої Писарівки до Тростянця ще в 2023 році.
· Хоч нам і довелося покинути будинок, який ми будували 12 років і тепер жити з чоловіком окремо по різних населених пунктах, але я жодного разу не пошкодувала про те, що вивезла доньку й сина до більш спокійного місця ще два з половиною роки тому, – каже співрозмовниця. – Я в першу чергу – мама, тож діти завжди в пріоритеті. Кожний намагається дати дітям освіту, а в Тростянці була і є можливість навчатися в школах за партами офлайн. Це і стало одним з вирішальних факторів у питанні виїзду з Великої Писарівки. А з чоловіком ми згодом-таки знову почали жити разом, тож все налагодилося і всі щасливі.
На запитання, чи змінилися методи виховання під час війни, жінка відповіла, що так. І насамперед це стосується опіки над донькою та сином.
· Мене в моєму дитинстві так не опікали, як зараз я своїх Дарину та Їллю, – зазначає пані Тетяна. – Наприклад, до школи, де навчається мій син – другокласник, десять хвилин пішки. Але я його самого не пускаю, бо під час дороги може статися повітряна тривога. Ситуація за цей час, що ми в Тростянці, значно змінилася в гірший бік, адже ворог почав інтенсивніше обстрілювати Сумщину. Тому я організувала життя своєї родини таким чином щоб постійно бути з дітьми. Працюю бухгалтером дистанційно, щоб мати можливість більше приділяти уваги 13-річній доньці й сину, який навчається в другому класі. Моє життя взагалі підлаштоване під школу Ілюшки і тривогу. Бо якщо буде тривога, його потрібно забирати додому в проміжку часу з 11 до 13.30, адже навчання в закладі відбувається у дві зміни і ті, хто займається в першу, мають звільнити місце в укритті для тих, хто приходить на другу. Тож, чим би я не була зайнята, але маю бути завжди готовою все кинути, зірватися і бігти за сином до школи.
Окрім школи, мої діти беруть активну участь і у позашкіллі. У Тростянці безліч усіляких локацій для розвитку дитини, тому ми намагаємося бути задіяні у якомога більшій кількості з них. Дітям це дуже подобається! Наприклад, Даша займається і в вокальній студії, і в театральній, і навіть лісництвом, у тому числі і в дендропарку «Нескучний».
Лише цьогоріч донечка побувала в закордонних поїздках до Польщі та Німеччині за рахунок організаторів. Діти їздили в межах програми по обміну досвідом з метою розвитку партнерських відносин і презентували свої проекти від лісового підприємства. А ще Даша побувала в Ужгородському санаторії за кошти міського бюджету.
Чи залишається при такому відповідальному материнстві час на себе та своє квіткове хобі? Героїня публікації каже, що так.
· Сади та квіти квітнуть, займаюся ними наскільки вистачає сил, – сміється жінка.
Не сварити, а – розуміти!
І якщо Тетяна Гордієнко вивезла своїх діточок до Тростянця ще два з половиною роки тому і родина вже адаптувалася до нових умов, то Ольга Черкашина з сином Артемом ще тільки звикають до цього міста.
· Живемо ми зараз на два села – Порозок і Тарасівку, в залежності від небезпекової ситуації, – розповідає мешканка прикордоння. – Але хоч іноді вивозимо свого 13-річного синочка до Тростянця, щоб розвіявся.
Які мої материнські методи виховання дитини під час війни? Намагаємося завжди бути поруч з Артемом, не залишати його самого. Навчається він дистанційно в Тарасівській філії Ямненського ліцею. Зранку до 15 години — уроки в онлайні, потім – виконання домашнього завдання з телефоном, та ще й заняття в гуртку «Пізнавайко» — також онлайн. Тому намагаємося якось відірвати сина від гаджета: граємо в настільні ігри.
Ми поцікавилися, чи є речі, на які вона як мама зараз закриває очі, хоча це йде в розріз із загальноприйнятими нормами та правилами виховання підлітків? На що пані Ольга відповіла, що вона як мама чітко розуміє, що сидіти в телефоні зранку до вечора не можна, але все ж таки розуміє, що в її сина немає іншого варіанту соціалізації. До школи піти не може, вийти з дому кудись розважитись чи поспілкуватися з однолітками – також. У всьому цьому замкненому колі онлайну не знаєш, що гірше: ізоляція 13-річного сина від однолітків чи зайвий час, проведений за екраном?
· Дітям зараз дуже складно, – каже Ольга Черкашина. – Тому ми ставимося з розумінням до того, що вони сидять взаперті і змушені постійно спілкуватися телефоном.
Жінка сподівається, що такі умови з ненадовго, адже вони скоро зміняться: родина налаштована на переїзд до Тростянця. Ну а як же славнозвісні клумби, які у пані Ольги – перші на селі і в Порозку і в Тарасівці? Співрозмовниця зізнається, що квіти – квітнуть попри все!
· Всі клумбочки і там і там поприбирані, тюльпанчики вилізли, лілії розсаджені, – посміхається наша героїня. – Вийдеш надвір – щось наче в небі так страшно полетіло – загуділо, а дивишся на землю, бачиш свої квіточки і радієш!
Діткам у нас усього достатньо!
Секрети материнської мудрості мами двох дітей Оксани Калітіної в тому, що вона навчилася стримувати свої емоції та перестала підвищувати на дітей голос.
· Крик лише ускладнює ситуацію, а от коли по-доброму, то все виходить краще, – розповідає жінка.
Пані Оксана – чудова матуся Катрусі, якій 10 років і Іванка, якому 4. Родина мешкає в селі Іванівка. Ситуація там наразі значно погіршилася в порівнянні з тим, що було нещодавно. Героїня публікації каже, що Катя вже доросла та самостійна, а от з молодшою дитиною важче. У зв’язку з небезпекою дитячий садок, який відвідував малюк, зачинився і синочок увесь час перебуває вдома.
На вулиці – гучно, а вдома – скучно. Як Оксана примудряється розважати маленького синочка? В хід йдуть настільні та рухливі ігри, а також походи до річки.
Чи є в них свої щоденні ритуали, які допомагають дитині пережити ізоляцію від однолітків? Пані Оксана розповідає, що Іванко дуже любить вечірні читання книжок. Особливо – казку про Курочку Рябу.
· Слухав би і слухав її щовечора перед сном, – каже співрозмовниця. – Вже сам увесь текст напам’ять вивчив, та все одно просить прочитати саме цю казочку!
Нещодавно ми писали про те, що будинок, в якому жила родина Оксани Калітіної, знищила вогняна стихія внаслідок пожежі. Сусіди пустили погорільців пожити до свого порожнього будинку. Але не на постійно, а на три місяці. Калітіни безмежно вдячні сусідам за наданий прихисток і зараз вже вирішують питання, де житимуть далі.
· Вкладати гроші і купувати житло на нашому прикордонні немає сенсу, тому скоріше за все будемо відбудовувати свій будинок, – оптимістично каже жінка. – У нас там більш-менш вціліла кухня, тож облаштуємо собі житлові умови і житимемо там. Та й землю свою оброблятимемо цієї весни. Будинку немає, а город садитимемо! Все своє виростимо. Діткам у нас усього достатньо – все в нас є!
Багатодітна мама трьох синів (старшому – 17, а двійнятам 14) Вікторія Більська вважає, що головне в вихованні, особливо в реаліях воєнного лихоліття – бути позитивним прикладом для своїх дітей.
· Я надаю своїм дітям наснагу тільки власним прикладом, – наголошує жінка. – Ми можемо скільки завгодно розповідати, але якщо ми самі цього не робимо, то все марно. Я веду активний спосіб життя – займаюся в театрі та поезією, здійснюю прогулянки лісом, розділяю радість спілкування з людьми. І синів своїх навчаю позитивного відношення до життя.
На запитання авторки статті, чи є в неї якісь авторські методики подолання складних ситуацій з мінімальними втратами для ментального здоров’я дітей, пані Вікторія відповіла, що так. Вона придумала спосіб, як переживати негативні події без наслідків для психіки синів.
· Якщо стається щось неприємне, ми завжди шукаємо в цьому сенс, – каже героїня матеріалу. – Аналізуємо ситуацію, приймаємо її та розглядаємо, чому вона може нас навчити. Психологічна складова в таких випадках завжди присутня: ми дивимося вглиб.
Звісно ж, дітям потрібна адекватна матуся в позитивно-продуктивному ресурсі. І наша багатодітна героїня його наповнює всім, з чого можна черпати позитив. Пані Вікторія зізнається, що навіть те, що бігові доріжки в парку заповнені людьми, які займаються спортом, дуже її тішить, адже це означає, що мешканці Охтирки – за здоровий та активний спосіб життя!
Ми писали про поневіряння Вікторії Більської з трьома дітьми по Охтирці в пошуках житла. Жінка розповідала, як її сини сиділи під холодним березневим дощем серед вулиці на мішках з речами, а вона «немов побита бездомна собака», шукала, де знайти прихисток хоча б на одну ніч, щоб діти поспали в теплі та зігрілися теплим чаєм. З того часу минуло два роки і пані Вікторія вже в зовсім іншому настрої.
· Корні трішки пускаємо на новому місті, – каже співрозмовниця. – Квартири хоч і знімні, але що робити? Треба бути відкритими до нових умов, тоді й легше буде до них пристосовуватися. Головне – не допускати негативу, бо можна так загрузнути в ньому, що і не викарабкаєшся. Якщо людина адаптована, а не заскорубла, то їй значно легше ніж тій, що має застарілі погляди. Ну а діти, то вони живуть у моменті: сьогодні їм добре, завтра – не дуже. І навпаки. Діти все сприймають інакше ніж дорослі.
Отже, у кожної мами – власні секрети тримання в рівновазі світу для своєї дитини. Але всі матусі – справжні героїні, адже материнство під час війни – це дійсно подвиг в ім’я дитини.
Оксана Ковальова
