Щиро дякуємо всім землякам, які вже почали надсилати до редакції фотографії з минулого нашого краю. Для нас це не просто архівні світлини і не просто кадри «з минулого життя». У кожному такому фото — живе дихання часу: голоси людей, дитячий сміх, кроки знайомими стежками, запахи літа чи морозного ранку. Це миті, які колись здавалися звичайними, буденними, а сьогодні стали по-справжньому безцінними.
На цих фотографіях — наш край таким, яким він був і яким ми його пам’ятаємо серцем: вулиці без вирв, будинки без шрамів, двори з квітами під вікнами, школи, де лунали дзвінки, клуби, де збиралися на свята, дороги, якими ходили не озираючись. Це не лише про війну і не лише про руйнування нею. Це й про те, як час змінює все навколо: старі хати, що зникають тихо і без вибухів, вивіски, яких давно немає, дерева, що колись були маленькими, а тепер стали велетнями. І саме тому ці фото такі важливі.
Ми чекаємо світлини з минулого — різних років, різних історій і настроїв. Не обов’язково шукати контрасти з нинішніми руїнами. Нам дорогі спогади самі по собі. Те, що було, жило, гріло і формувало нас. Те, що робить наш край рідним.
Запрошуємо всіх долучатися до рубрики «Край, яким ми його пам’ятаємо».
Надсилайте свої фотографії з усіх населених пунктів Охтирського району — сіл і містечок, вулиць і подвір’їв, шкіл і дитсадків, клубів і бібліотек, річок і ставків, доріг і польових стежок. Світлини зі свят, весіль, шкільних лінійок, суботників, ярмарків і просто звичайних буднів. Особливо цінні фото з людьми — адже саме вони наповнюють наш край теплом, змістом і живою пам’яттю.
Усі надіслані світлини ми будемо розміщувати в газеті «Ворскла» та на наших інтернет-ресурсах, щоб ця пам’ять жила далі й була доступною для кожного.
А за особливо цікаві, рідкісні й душевні фото на авторів чекатимуть сувеніри від «Ворскли» — як знак нашої щирої вдячності.
Зберігаймо разом те, що не має ціни. Бо край живе доти, доки ми його пам’ятаємо.
Олексій ПАСЮГА
Сьогодні — фото гуртожитку СПТУ. Зараз вже зруйнований КАБами та дронами.
