29.12.2025

347

В громадах Охтирщини Історія нашого краю Люди нашого краю

Історія з фотографією отримала продовження

У літопис рідного краю повернулася ще одна жива сторінка — історія, пов’язана зі світлиною, яку редакція опублікувала у спогадах Віри Середи «Моє дитинство у Зеленім Гаї». https://www.facebook.com/share/p/1HYNqELN4m/

та https://vorskla1930.com.ua/aktualno/moye-dytynstvo-u-zelenim-gayi/

Насамперед нагадаємо: Зеленим Гаєм колись називали кінець Причепилівки на околиці Великої Писарівки — нинішньої вулиці Прикордонної. З роками ця назва майже зникла з ужитку, так само, як і пам’ять про події та людей, що були з нею пов’язані.

Світлина, яку один із читачів надіслав до редакції з підписом «Дитсадок колгоспу “Дружба”. 60-ті роки», спершу слугувала лише ілюстрацією до тексту. Історія самого знімка тоді залишалася невідомою. Але зовсім несподівано вона отримала продовження.

Наша читачка Людмила Цедрик упізнала людей на фото і поділилася спогадами, які ми подаємо дослівно:

— На фото моя мама, Марія Тихонівна Штань. Вона була завідуючою яслами-садом колгоспу «Дружба». Мама тоді навчалась заочно в Лебединському педучилищі. А садок знаходився в будинку, що поряд з ветеринарним магазином Володимира Бодарєва, на вуглу вулиць Грушевського і Квіткової (тоді — Ленінградська і Фурсова), навпроти колгоспної бригади (навпроти «Праці»).

На фото — діти 1952–1956 років народження. Серед них і моя старша сестра Валя — дівчинка, що стоїть боком у першому ряду.

У 1965 році я вперше пішла в колгоспний садочок у травні. Там було два зали, де стояли дерев’яні розкладачки з натягнутою мішковиною для денного сну. На полудень давали смачні грінки, підсмажені на запашній олії й посипані цукром. А ще — дуже солодкий м’ятний чай.

Подвір’я садочка було все в шпориші та калачиках. Була там і дерев’яна гойдалка, і така ж пісочниця. Іграшок — зовсім мало. Але я там була недовго, бо мама вирішила змінити професію, тому не можу сказати, як довго ще існував садочок. Згодом цей будинок віддали під квартири.

Ось так, завдяки одному коментарю, безіменна фотографія набула голосу, облич і запахів дитинства — грінок з цукром, м’ятного чаю, шпоришу під босими ногами. Це ще раз доводить: кожен знімок із сімейного альбому може виявитися важливою частинкою спільної пам’яті.

Щиро дякуємо за цю історію й закликаємо наших читачів: надсилайте до редакції свої світлини та спогади — не лише з Великописарівщини, а з усієї Охтирщини. Разом ми повертаємо забуті назви, імена та історії додому.