День української хустки — молоде, але вже по-справжньому народне свято, яке щороку 7 грудня нагадує нам про силу традицій та красу нашої культурної спадщини. Хустка — не просто елемент одягу. Це оберіг, символ жіночої гідності, любові, ніжності й шани до роду. У ній – історії поколінь, пам’ять про матерів і бабусь, про свята й будні, про радості й переживання, які наш народ проніс через століття.
Це свято започатковане вінничанкою, депутаткою Вінницької обласної ради, президентом Міжнародного Клубу Успішних Жінок України Людмилою Станіславенко. Ініціатива швидко вийшла за межі регіону та об’єднала українських жінок по всій країні й за кордоном. У День української хустки вони одягають хустину, роблять спільні світлини, збираються на тематичні зустрічі й таким чином зберігають нашу жіночу культурну спадщину.
Не залишився осторонь і наш край. У Куземинській бібліотеці – філії відбувся теплий, по-домашньому затишний захід — година народознавства «Чарівна мова хустки». Колежанки, які зібралися цього дня, не просто слухали цікаву розповідь бібліотекарів про значення хустки у традиціях українського народу. Вони ніби торкнулися невидимої ниточки, що з’єднує минуле з теперішнім: згадували, як колись їхні матері, бабусі чи прабабусі пов’язували хустину, які узори носили «на свято», а які — «на будні», і який зміст мав кожен спосіб зав’язування.
Бо хустка завжди була мовою. Її кольори й візерунки могли розповісти про вік жінки, про її сімейний стан, про настрій або намір. Червоні квіти — до радості й свята. Темні тони — до смутку. Пишний квітчастий узор — до молодості. А ще хустина була оберегом. У ній передавали подарунки, нею благословляли в дорогу, під нею ховали найцінніше. Хустка берегла родину, а родина берегла хустку.
Славні традиції нашого краю теж тісно пов’язані з цим символом. На ярмарках Охтирщини жінки завжди вирізнялися яскравими, щедро оздобленими хустками. Молоді дівчата змагалися, у кого візерунок гарніший, а майстрині ткали й вишивали такі хустини, що й сьогодні це – музейні експонати або родинні реліквії, які передаються з покоління в покоління. У нашому краї хустку одягали не лише в холод, а й у спеку — як знак жіночої стриманості й охайності. І досі у скринях багатьох господинь лежать ті старовинні хустки, які бережуть тепло рук попередніх поколінь.
Під час заходу в Куземині панувала особлива атмосфера: то сміх від спроб пригадати старовинний вузол, то зворушлива тиша, коли хтось ділився родинною історією про мамину чи бабусину хустку.
Бібліотекарка Куземинської філії Оксана Філатова зазначила:
«Ми давно переконалися: варто лише дістати зі скрині хустку — й разом з нею виникають спогади, тепло рідного дому, голоси мам і бабусь. Кожна хустина — це маленька історія, а разом вони складають велику книгу нашої жіночої долі. Сьогоднішня зустріч показала, що традиції не просто живуть — вони об’єднують нас, підтримують і дають сили. У такий непростий час ми особливо відчуваємо, як важливо триматися разом, берегти своє і передавати його далі
День української хустки — це не просто про традицію. Це про теплі спогади, про підтримку одна одної, про зв’язок поколінь і про нашу непереможну культурну пам’ять. А Куземинська бібліотека вкотре стала тим місцем, де традиції оживають, де жінки знаходять натхнення й силу, і де хустка заговорила своєю чарівною мовою так само щиро, як і колись у наших матерів та бабусь.
Наталія ПАСЮГА
Фото Оксани Філатової
