Кажуть, що великі таланти народжуються там, де тиша найглибша, а земля — найрідніша. Історія Владислава та Дмитра Безбородових із села Братениця, що на Великописарівщині, — це не лише хроніка спортивних перемог, а й розповідь про те, як крізь гуркіт снарядів та вимушену розлуку проростає залізна воля, а звичайні сільські хлопчаки перетворюються на надію українського біатлону.
ПЕРША ІСКРА: ПОГЛЯД НАСТАВНИКА
Усе велике починається з віри однієї людини. Для братів цією людиною став Григорій Петрович Рибалка, директор Великописарівської ДЮСШ. Саме він, професіонал із чуйним серцем, розгледів у хлоп’ячій непосидючості той самий «спортивний вогонь». Його порада батькам — віддати синів до Сумського ліцею «Барса» — стала тим вирішальним поворотом, що вивів їх на велику трасу.
Григорій Петрович — людина-легенда. Понад тридцять років він живе спортом, не просто тренуючи тіла, а виховуючи душі. Мати хлопців, Олена Лазарашвілі, з трепетом згадує:
«Це неймовірна людина! Пам’ятаю, як взимку, ще вдосвіта, він долав на лижах 14 кілометрів від свого дому до школи, де навчалися мої сини. Він приходив раніше за всіх, аби встигнути прокласти ідеальну лижню для учнів до початку уроків. Навесні та восени — незмінно на велосипеді. Цей чоловік власним прикладом доводив: для справжнього бажання немає меж».
ВИПРОБУВАННЯ ВІДСТАННЮ ТА ВІЙНОЮ
Старший, Владислав, першим поїхав за мрією. Але повноцінне спортивне життя раптово обірвала війна. Коли небо над Сумщиною здригнулося від вибухів, постало питання: як врятувати талант? Тренерка, чемпіонка світу Тетяна Рудь, запропонувала юнакові продовжити шлях у Словенії.
Уявіть собі: 13-річний підліток, чужа країна, невідома мова і нестерпний сум за домом. Але жага перемоги виявилася сильнішою за страх. Півтора року виснажливих тренувань на словенських схилах загартували Владислава, перетворивши хлопчика на чоловіка з міцним характером.
А в цей час молодший, Дмитро, тренувався вдома, незважаючи на небезпечне сусідство з ворогом. Коли ж рідна Сумщина стала занадто пораненою обстрілами, шлях привів хлопців до карпатської Ворохти.
МІСЦЕ, ДЕ ЗАГАРТОВУЄТЬСЯ ВИТРИВАЛІСТЬ
Сьогодні Ворохта стала для братів другою домівкою. Тут немає розкоші сучасних арен, але є дух справжнього спорту. Взимку — дихання в унісон із засніженими горами на трасах із природного снігу, влітку — нескінченні кроси крутими схилами та тяжка праця у тренажерних залах.
Вже декілька років брати Безбородови живуть далеко від рідного порога. Вони знають ціну кожної секунди на дистанції та кожного влучного пострілу. Нещодавно спортсмени вибороли І та ІІ місця на чемпіонаті України з біатлону. Ось уже три роки поспіль Владислав та Дмитро не залишають шансів суперникам, стаючи чемпіонами України серед юнаків.
ПОДЯКА ТИМ, ХТО ТРИМАЄ НЕБО НАД МРІЄЮ
Навіть зараз, коли громада розкидана через небезпеку, Григорій Рибалка не полишає своїх вихованців. За один день він встигає провести тренування у трьох різних населених пунктах подалі від кордону, організовує поїздки, шукає можливості. На рахунку юних спортсменів — безліч перемог під час змагань різних рівнів.
Ось і нещодавно вихованці Великописарівської ДЮСШ повернулися з чемпіонату України з легкої атлетики з багатоборства (двоборства) у приміщенні серед закладів фізичної культури та спорту (серед юнаків і дівчат 2013–2014 р. н. та молодших), що проходив у м. Києві. Підготували спортсменів Григорій Рибалка разом із колегою Максимом Куликом.
Результати команди: Максим Шейко — ІІ місце (26 балів у командний залік); Владислав Сядра — ІV місце (21 бал у залік команди); Катерина Кулик — принесла у командний залік 2 бали.
Таким чином, серед 48 команд наші спортсмени посіли 26-те місце.
«Нехай вони не всі стануть професійними спортсменами, але в них залишиться досвід активного життя і незламність», — каже Григорій Петрович. Але, дивлячись на Владислава та Дмитра, розумієш: ці хлопці йдуть саме за олімпійським золотом.
Низький уклін батькам, які виховали таких синів, і вчителю, який вчасно підкинув дров у вогонь їхнього таланту. Нехай кожна перемога братів Безбородових буде найвищою нагородою для їхнього наставника та всієї Великописарівської громади.
До вершин, хлопці! Весь край вболіває за вас!
Олена ТЯГЛЕНКО
