Іван Песецький із Великої Писарівки до війни був майстром-зварювальником, а сьогодні служить у ЗСУ та воює на Донецькому напрямку. Його дім зруйнований, але він мріє повернутися на Сумщину й відбудувати життя на рідній землі.
Коли в перші дні великої війни громада завмерла від невідомості, Іван Іванович Песецький просто робив свою роботу. Без зайвих слів, без жодної плати він відновлював водопостачання й опалення в закладах освіти та медицини Великописарівщини, щоб уберегти системи від розморожування, кував скоби для будівництва оборонних споруд для захисників ЗСУ, пропонував свої послуги зварювальника, підтримуючи життя в селищі, коли було найхолодніше. А потім — своє ремесло змінив на бліндаж. Майстер на всі руки в цивільному житті, він став незамінним майстром оборони на фронті.
Про шлях від мирної справи до запеклої боротьби тривалістю вже понад чотири роки — наша розповідь про звичайну людину і захисника, який сьогодні виборює волю України на Донецькому напрямку.

ГАРТУВАННЯ ХАРАКТЕРУ
Кажуть, що метал гартується вогнем, а людина — випробуваннями. Іван Песецький змалку знав ціну справжньому нелегкому життю. Він зростав у Великій Писарівці без батьківського плеча. Для хлопця це було важким іспитом, адже поруч не було того головного чоловічого стрижня й наставника. Та розуміння того, що він — єдиний чоловік у родині, рано сформувало його характер. Дорослішання прийшло набагато раніше, ніж у ровесників. Домашні клопоти, які постійно вимагали міцних чоловічих рук, зробили з нього надійну опору для матері й бабусі, а згодом — справжнього майстра.
Він здобув фах зварювальника і вдосконалював навички щодня. Його професійний шлях вибудовувався непросто: від першого рівно забитого цвяха — до конструювання потужних сучасних твердопаливних котлів. У селищі, у якому до війни вирувало життя, знайти таких тямущих, акуратних і вправних фахівців було непросто.
Іван ніколи не боявся жодної роботи. Працював у місцевому колгоспі, де його вміння були на вагу золота. Старенька техніка мала звичку ламатися в найвідповідальніший момент сівби чи жнив, і тоді на допомогу приходили вправні руки зварювальника.

ЗОЛОТІ РУКИ І ДОБРЕ СЕРЦЕ
Коли під час реорганізації колгоспів Іван Песецький залишився без роботи, сидіти склавши руки не став — відкрив власну справу. Спочатку земляки йшли з дрібницями: кому лопату підварити, кому педаль до велосипеда чи дірявий металевий посуд. А скільки добрих справ він зробив для знайомих і друзів, не вимагаючи нічого взамін! Згодом, аби втілювати складніші задуми, Іван поступово поповнював майстерню верстатами та електроприладами, мріючи про потужне обладнання для обробки металу й різьблення по дереву. І його справа поступово стала основним джерелом прибутку для родини, яку потрібно було годувати.
Іван устигав усе: працювати з металом, реконструювати старий будинок, створюючи в ньому всі зручності, та навіть вирощувати розсаду (це більше було для душі). У їхньому домі все було просто, скромно, але з особливим смаком до життя і щирою гостинністю. І завжди поруч у години радості й смутку була, є і залишається ось уже більше трьох десятків років його муза — дружина Вікторія.
Невдовзі з-під рук майстра почали з’являтися вишукані альтанки, оригінальні мангали, візерунчасті козирки на ґанках та унікальні металеві ворота, якими було прикрашено пів району. А ще Іван Іванович самотужки склав із знайдених запчастин зручний мінітрактор для домашнього господарства. Цікавою і неповторною вийшла у майстра робота — стіл-інсталяція як згадка про журналістів усіх років, присвячена 90-річчю створення газети «Ворскла». Стіл установили біля редакції газети, і він став унікальною окрасою селища та улюбленим місцем, де кожен охочий міг сфотографуватися на згадку.


Місцеві мешканці й гості селища пам’ятають іще один витвір майстра — «дерево кохання», яке стало справжньою візитівкою для наречених, котрі за традицією в день весілля чіпляли на нього символічні замки. Вихованці дитсадка «Оленка» у Великій Писарівці та їхні батьки пам’ятають відновлені руками Івана Івановича гойдалки, пісочниці й естетично різьблені ворота. З його допомогою системи опалення й теплотраси в закладах освіти тодішнього Великописарівського району завжди приводилися до ладу. Частіше за все його робота була безкоштовною, виконаною чисто по-людськи. Інколи надзвичайні умови вимагали величезних зусиль, але майстер звик робити все сумлінно й до кінця. Як приклад, коли у Великописарівській школі вийшов із ладу котел на соломі, Іван Іванович все ж зміг його запустити — не дав школярам замерзнути й зірвати освітній процес. І це лише частина його багатьох добрих справ.
ВІД РІДНОЇ МАЙСТЕРНІ ДО ФРОНТОВОГО БЛІНДАЖА
Війна забрала спокій, але не змогла забрати віру. До повномасштабного вторгнення, проходячи вулицями рідного селища, Іван із тихою гордістю дивився на результати своєї праці: «Ось ці ворота я робив», «А це моя лавка біля двору». Його роботи випромінювали любов і тепло.


Вже понад чотири роки його руки тримають зброю замість інструментів. Проте «пам’ять рук» нікуди не зникла. На позиціях Донецького напрямку майстер і досі ловить себе на думці: «Ось тут би підправити завіси» або «Тут би зварити надійне кріплення».
На фронті знання механіки та металообробки стали незамінними. Побутує думка, що з практичних майстрів виходять найкращі солдати, адже вони вміють «з нуля» обжити будь-який бліндаж, облаштувати побут в екстремальних умовах та з підручних матеріалів полагодити техніку чи прилади. За це їм безмежно вдячні побратими. За час служби Іван Іванович заслужив високу довіру й визнання командування військової частини. Молодшого сержанта призначено командиром гармати артилерійського взводу артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. Його неодноразово було відзначено грамотами та матеріальним заохоченням.
На жаль, рідний дім Песецьких у Великій Писарівці зруйновано й спалено ворожими обстрілами. Після вимушеної евакуації дружини та матері до м. Люботин у березні 2024 року його майстерня з усіма інструментами й верстатами, в яку вкладено пів життя, залишилася там, на прикордонні. Та Іван Іванович вірить: вона стоїть і обов’язково дочекається свого господаря.
НА РУЇНАХ ПРОРОСТЕ ЖИТТЯ
Під час нечастих відпусток захисник намагається якомога більше часу провести з дружиною, дітьми, онуками, по-новому відчуваючи ціну тиші, родинного затишку та умовно мирного ранку.
Чотири роки війни гартували його внутрішній сплав. Він став міцнішим за будь-яку крицю, але зберіг у собі чуйну й добру душу.

Понад усе Іван мріє про День Перемоги. Його найперше бажання після повернення — приїхати до рідного селища. Попри те, що від власної домівки лишилися самі руїни, чоловіка не полишає думка: відбудуватися саме тут, на рідній землі, й продовжити життя на батьківщині.
Він мріє знову зайти до своєї майстерні, торкнутися металу, заставити працювати верстати та викувати нові, найкрасивіші у своєму житті ворота — ворота до власного відбудованого дому під мирним українським небом.
У цивільному житті Іван Песецький з’єднував шматки металу міцним зварювальним швом. Сьогодні він своїм життям і воїнським подвигом з’єднує мирне минуле та вільне майбутнє України, тримаючи цілісність нашої держави.
І ця розповідь про Майстра і Захисника ще неодмінно матиме своє щасливе мирне продовження…
З Днем захисників і захисниць України!
Дякуємо Івану Песецькому та всім нашим воїнам і воїнкам за мужність, силу й захист України.
Олена ТЯГЛЕНКО
Читайте також:
Командир гармати Андрій Карпенко: «Головне – відстрілятись і відійти безпечно»
Воїни, які тримають кордон біля Великої Писарівки, отримали «Чуйку» та Mini Starlink завдяки підтримці людей Медіа “Ворскла”
Наші воїни у Великій Писарівці під прицілом ворожих дронів Медіа “Ворскла”
«Хтось же має захищати країну». Історія батька, воїна і доброї людини Максима Сидоренка з Сумщини
Читайте також