У селі, де приблизно 50 мешканців, співають і танцюють майже всі! Звісно ж, завдяки людині, яка керує культурою та дозвіллям у цьому селі. Це Ольга Тютюн з Березівки Кириківської громади . Про те, як у маленькому населеному пункті на прикордонній Сумщині зберігається та розвивається культура – наша сьогоднішня публікація.
Народжена для сцени
Ольга Вікторівна з’явилася на світ у селі Березівка і ще змалку проявляла неабиякі здібності до читання і декламування. Рідні вже тоді бачили маленьку артистку в майбутньому на сцені, де вона виступає під бурхливі оплески глядачів та поціновувачів її таланту.
— Любов до читання передалася мені від бабусі, — ділиться спогадами свого дитинства героїня матеріалу. — Вона працювала прибиральницею в місцевій сільській школі і постійно приносила додому книжки, які я «запоєм» поглинала з 5 років. Тому ще в дошкільному віці знала про Катерину, яка на панщині пшеницю жала. Взагалі, я обожнювала читати твори Тараса Шевченка і дякую бабусі за те, що давала мені таку можливість.
І якщо в дитинстві гостру потребу в читанні дівчинки закривала її бабуся, то в дорослому житті цю місію взяла на себе професія. Коли настав час її вибору, рідні радо погодилися з тим, що дівчина вирішила вступати до Сумського культпросвітницького училища на бібліотекаря.
Не книгами єдиними
Після закінчення навчального закладу Ольга разом з дипломом отримала і направлення на роботу – її розподілили до бібліотеки села Солдатського. На новому місці у Ольги почалося нове життя: до робочого додалося ще й особисте, тож пропрацювала вона там недовго, усього лише один рік і пішла в декретну відпустку.
— З декрету вийшла в 1994 році, але вже не в Солдатське на своє місце роботи, а в Березівський сільський клуб, — каже співрозмовниця. — У закладі, який офіційно значився об’єктом дозвіллєвої роботи, окрім мене була ще прибиральниця, але її за пів року скоротили.
Зі слів нашої героїні, аби не закривати заклад, вище керівництво вирішило залишити одну людину, яка буде виконувати всю роботу — від керівника до прибирання — і отримувати за це пів ставки. Ольга Тютюн погодилася на такі умови і ось вже багато років виконує цю роботу, поєднуючи різні посадові обов’язки.
«У нас тут є все!»
Так характеризує жінка ввірений їй заклад дозвіллєвої роботи.
— На даний час у Березівці проживають приблизно 50 людей різних вікових категорій, — розповідає керівниця установи. — Є пенсіонери, люди працездатного віку та діти: 4 школяра і двоє малюків — дошкільнят. Всіх їх ми маємо чим розважати, адже в нашому закладі — все! І цей наш заклад для усіх — все! Бо в селі є тільки наш заклад і кладовище. Тож ми тут у своєму закладі і розважаємося, і спілкуємося, і співаємо, і танцюємо, і кашу варимо, і дні народження святкуємо, і виставки на зимові свята влаштовуємо, і навіть вибори проводимо!
Діти – понад усе!
Ольга Вікторівна зазначає, що найважче зараз — найменшим українцям, бо війна вкрала їхнє дитинство. Тож саме хлопчики та дівчатка потребують підвищеної уваги з боку дорослих. І героїня публікації зі свого боку намагається максимально приділяти увагу саме діткам.
— Вони ж чотири роки не були в школі, сидять на дистанційці, їм же розрада потрібна, — каже жінка. — Діти хочуть приходити до нас, але ж небезпечно, тому чекають, коли у мами й тата буде можливість і приходять до нас зі своїми батьками. З задоволенням беруть участь у культурно-розважальних заходах, грають у шашки, шахи тощо.
У нас тут гарно, ми оформлюємо у фойє тематичні фотозони до свят, а також знімаємо відео, які потім відправляємо на різні конкурси.
Про те, що культура на прикордонні — жива і живе своє насичене життя, співрозмовниця може розповідати безкінечно. Одразу видно, що даний заклад — це не лише її робота на пів ставки, а сенс її життя. Вона тут навіть хліб пече!
— Все одно ж грубку топлю, так чому б і не спекти? — оптимістично каже ця неймовірна українська жінка, яка за половину окладу суміщує різні посади: і завідуючої, і бібліотекарки, і педагога, і культорганізатора, і прибиральниці, і опалювача, і навіть пекаря!
Ольга Тютюн підкреслює, що випічка хліба — справа дуже важлива, адже магазина в їхньому селі немає, тому хліба купити ніде.
— Привозять двічі на тиждень з Добрянської пекарні, і то добре, — з вдячністю в голосі каже героїня статті.
І тут же виокремлює раціональне зерно з усієї цієї ситуації: мовляв, завдяки тому, що в селі немає стаціонарної торгової точки, мешканці Березівки збираються в культурному закладі двічі на тиждень майже в повному складі.
— Приходять, обговорюють новини, чекають хліб, — посміхається жінка.
1000
Саме стільки примірників складає книжковий фонд закладу дозвіллєвої роботи Березівки. За умови, що в селі усього лише півсотні жителів, читати є що. Щоправда, основна частина цього фонду — це стара література, яку позносили люди в межах акції «Принеси книгу бібліотеці».
— Російське ми все посписували, а нові українські книги не отримували, тож дуже нас виручили ці небайдужі мешканці, поділившись власною літературою з домашніх бібліотек з нашою сільською, — дякує односельцям Ольга Тютюн. — Окремої бібліотеки у нас немає, а так, за сумісництвом слабенький фонд маємо. Та хай хоч так буде! Ми навіть тут намагаємося зробити щось цікаве. Наприклад, дитячий куточок. Дітки приходять і не просто книжечки собі беруть, а й граються тут.
«Зарплата зарплатою, але ми тут живемо!»
Так каже співрозмовниця, підкреслюючи важливість своєї роботи і для всього села, і для власної родини.
Виявляється, левову частку роботи в закладі виконує чоловік Ольги Вікторівни — суто на добровільних засадах, щоб дружині та односельцям було цікавіше.
— Тут все тримається на моєму Андрієві, — зазначає героїня матеріалу. — Ми разом уже 31 рік, і я не уявляю, як би було, якби вирішувала робочі питання без його допомоги! Він втілює всі мої творчі задуми та ідеї. І не просто втілює, а ще й свого щось додасть, щоб вийшло ще краще! Наприклад, попросила чоловіка зробити солом’яну хатку зі стріхою, а він стільки всього наробив, що в результаті вийшов справжній етнографічний куточок!
Для Ольги Вікторівни та її чоловіка Андрія Григоровича цей заклад — як другий дім: вони живуть зараз удвох, бо єдина донька мешкає в Харкові, а онучка від загиблого сина — також окремо. Тому подружжя — всюди разом: і в роботі, і на відпочинку. Так і треба, адже життя — не поле перейти. На житті, як на довгій ниві, усього вистачає: і хорошого, і поганого. І якщо вдома є підтримка, то долати всі перешкоди значно легше, ніж самому.
— Життєвих подій у мене — на три життя, але зараз — про роботу, — звертає напрямок бесіди в професійне русло співрозмовниця, залишаючи найпотаємніші спогади при собі.
Безумовно, Ольга Тютюн любить свою роботу і навіть той факт, що ті пів ставки — це оплата праці не лише її, а й її чоловіка, який багато часу приділяє цій роботі, для нашої героїні не має вирішального значення. Адже ця робота — їхнє сімейне хобі, їхнє джерело натхнення і їхні крила.
— Зарплата зарплатою, але ж ми тут живемо! — зазначає жінка, підкреслюючи важливість того, аби в маленькій Березівці було гарно та цікаво. І щоб людям було куди прийти поспілкуватися.
Окрім того, саме цей заклад є предметом гордості села. Ольга Вікторівна розповідає, як здивовані люди, які приїздять у Березівку після тривалого від’їзду, кажуть, що думали, що на цьому місці вже давно і фундаменту немає, а тут — така краса!
— Одна жінка так і сказала, що пройшлися селом — так сумно все, а як тільки дійшли до нашого закладу, так аж здивувалися — справжній райський куточок! — з гордістю згадує приємний випадок співрозмовниця. — Я дуже пишаюся нашим культурним осередком і роблю його ще гарнішим — розбиваю клумби та сію квіти, щоб квітчастий рай дарував радість людям з весни і до самих морозів.
Ольга Тютюн ще довго розповідала про те, як сіє весняні квіточки, тюльпани, нарциси, чорнобривці тощо. І як радіє кожному новому бутончику на клумбі. Бо з таких позитивних моментів і складається її життя і робить її щасливою — цю жінку з великим серцем у маленькій Березівці.
Щиро бажаємо працьовитому творчому подружжю Тютюнів міцного здоров’я і нових креативних ідей щодо розвитку культури на прифронтовій Охтирщині!
Оксана Ковальова
