У подружжя Ароянів з’явилося одномісячне немовля!
Про патронатну родину Валентини та Сергія Ароянів ми вже писали неодноразово, але ці неймовірні люди підкидають нам усе нові інформаційні приводи. Так, наприклад, сьогоднішня публікація — про те, як у березні вони взяли на виховання хлопчика, якому всього лише один місяць.
Діти як еліксир молодості
Восени Валентині виповнилося 60 років, і вона вже могла б вийти на заслужений відпочинок, але продовжує працювати патронатною вихователькою: вважає, що саме діти не дають старіти, відкидають паспортний вік у минуле та дарують другу молодість.
— Мої емоції зашкалюють, як завжди при появі нової дитини в нашій сім’ї! — розповідає Валентина. — Я вже й розслабилася: дітей у нашій патронатній родині вже не було, бо дівчинку взяла під опіку моя донька, а я була у відпустці тривалістю 24 дні, до 10 березня. Аж раптом — дзвінок: «Дитину візьмете?». Ну як же не взяти? Звісно ж, що візьмемо. Тільки не зараз, а після 10 березня. І от 10 числа мені зателефонували і просять приїхати забрати дитину. Я навіть не питала, хто там — хлопчик чи дівчинка та який вік. Віджартувалася: «Ну якщо вудку в руках тримає, то заберу. Бо минулого року рибалка пропала через те, що з немовлям на ній — ніяк».
Отже, поїхали ми з чоловіком 11 березня за дитинкою до служби у справах дітей. А малюка везли здалеку, тому їхали об’їзними шляхами, оминаючи небезпечний маршрут, через що затрималися в дорозі. Ми чекали годину і самі не знали, кого нам везуть та кого ми повеземо додому.
Маленьке щастя
Коли нарешті дісталися до місця призначення, інтрига почала розкриватися.
— Спочатку я подумала, що нам винесли порожній комбінезончик, я навіть здивовано посміялася, — згадує зворушливі миті патронатного батьківства співрозмовниця. — Але мені сказали, що там хлопчик, просто дуже маленький — із невеликою вагою.
Сюрприз у вигляді маленького дитяти виявився неочікуваним, а тому й викликав у жінки бурю емоцій.
— Немовлята — це моє! — радісно вигукує Валентина.
“Режимний” малюк
Про своє патронатне материнство героїня матеріалу може розповідати безкінечно. Зазначає, що абсолютно не втомлюється від турбот за малюком, якому всього один місяць. Скоріше навпаки — саме ця турбота допомагає впоратися з лихом, яке спіткало родину: в грудні 2025 року безвісти зник їхній 37-річний син, який захищає Україну з червня 2022 року.
— Найстрашнішими для нас були перші дні, коли ми не знали, з чого починати пошуки своєї дитини, — ділиться наболілим жінка. — А потім прийшло розуміння, що потрібно вмикати холодний розум і діяти спокійно та розсудливо. Звісно ж, ми займаємося пошуками сина. А маленький малюк рятує нас від того, аби не зійти з розуму.
Немає більшого болю, ніж материнський. І Валентині дуже болить. Але коли вона притискає до себе крихітне тільце малюка, якому зараз замінює маму, на серці стає значно легше: добрі справи лікують душу краще за будь-які ліки. А турбота про чужих дітей вважається найважливішою доброю справою.
— Тримаю малюка на руках, а він на мене так уважно дивиться! — тішиться патронатним батьківством співрозмовниця. — Я питаю в нього, мовляв, ти мене вивчаєш, чи я гарна? А Сергій відповідає за малого: «Звичайно, ти дуже гарна!». Ну от хіба це не щастя? Як можна відмовитися від можливості пережити всі ці моменти?
Малюк у родині — режимний, тобто живе за графіком.
— Строго кожні три години просить їсти. Вночі прокидається і плаче — треба годувати. Піднімаюся і годую. До речі, харчування було єдиним складним пунктом у догляді за цією дитиною. Спочатку він звик до однієї суміші, а потім його перевели на іншу — і почалися певні проблеми. Але ми з цим цілком успішно впоралися, і зараз уже все нормально.
Ліс шумить — малеча спить
На запитання, чи вистачає часу на відновлення та відпочинок, Валентина зізнається, що має власні секрети організації життя таким чином, щоб усім було добре. Наприклад, поруч — ліс, а це така локація, що всім на користь.
— Сходили до лісу, малюк надихався свіжим повітрям, заснув і проспав кілька годин поспіль, — розповідає жінка. — Він спав, а я чекала, коли ж прокинеться, бо годувати треба.
Під час нашої телефонної розмови до родини приїхали гості — донька зі своєю підопічною дитиною, якою до цього опікувалися Валентина та Сергій. Дівчинка вперше побачила немовля на руках і спочатку здивувалася, а потім почала придивлятися до того, що відбувається, трохи ревнуючи. Валентина розуміє це і намагається м’яко допомогти дитині звикнути до нових обставин.
Материнської та життєвої мудрості у подружжя Ароянів цілком вистачає, щоб усі в їхній великій дружній родині почувалися щасливими.
Адже патронатна родина — це та «швидка допомога», яка приходить на порятунок дитині, що опинилася в складних життєвих обставинах і потребує батьківської любові та турботи.
Оксана Ковальова
